Фото зі сторінки Фейсбук Сімеона Мутафова.
Мене звати Сімеон Мутафов. Я живу в Болгарії, у Софії. За професією відеоператор на телебаченні, в основному знімаю для новин. У мене була сім’я. Дружина журналіст, дочка, дім, щастя.
2 лютого померла моя дружина і весь світ перестав для мене існувати. Я замкнувся в собі і все, чого хотів, це піти за нею слідом. Я залишив свій дім, бо не міг залишитися там, де недавно був щасливим. А невдовзі почалася війна в Україні, я слухав новини між бренді на вечерю та віскі на ніч. І я читав стрічку новин у Фейсбук. Сам. Не пам’ятаю дня, але натрапив на повідомлення з проханням про допомогу. Болгарка писала про своїх друзів з Одеси, які тікали від війни. Вона написала, що вони їдуть до Софії і не мають, де зупинитися. Я був шокований і відповів їй. Виявилося, що ця жінка пише з Лондона. А люди, які тікали від війни, це діти
дуже хорошого друга її матері. Він помер кілька років тому тут, в Болгарії. Працював як провідник для українських туристів.
Насправді молоді люди, що потребували допомоги, виявилися бесарабськими болгарами. Брати - старший Радостін та молодший Гена, який був з дівчиною. Я їм сказав, що зараз живу в центрі, в своєму будинку, і що я не можу не реагувати. Я можу їх поселити в своїй колишній домівці. Двокімнатна квартира в передмісті. Виявилося, що її мама живе в тому ж мікрорайоні, але в однокімнатній квартирі і не може їх прийняти. Я зв’язався з їхньою мамою і ми домовилися після роботи відразу їхати до них. Наступного дня, вже тверезий, я зустрів трьох українців. Але в квартирі було багато наших речей. Все наше колишнє життя було тут, всередині квартири.
Вони допомогли викинути непотрібне. Мені просто сказали: твоя втрата жахлива, тобі важко це зробити, тому залиш це нам. Ти втратив найближчу людину, але ти знаєш, що вона на небі. І ми не знаємо, що відбувається з нашими близькими, з нашими родинами. Це теж непросто.
Ці люди змусили мене мобілізуватися. Вони посміхалися, будували плани, вдихнули життя. Хоча їхній світ руйнувався. Буквально. Я допомагав їм у тому, що вони мене просили. Вони вирішили їхати далі. Радостін вирішив поїхати в Канаду. Він там вже тиждень. Інший брат і його дівчина вирішили поїхати в Лондон. Вони ще чекають на якісь документи. Але це питання тижня-двох.
Увечері Воскресіння я відвів їх у собор Олександра Невського в Софії, де болгарський патріарх веде службу. Ми побажали один одному «доброї удачі».
Мені здається, що ці люди допомогли мені більше, ніж я їм. Така собі іронія долі.
П.П. Я вирішив продовжити. У мене вже є нові кандидати на квартиру. Мама з донькою з Києва. Дочка вже працює в Софії, але має виїхати до 31 травня. Сподіваюся Гена і його дівчина не зволікають з від’їздом.
