15
Пн., серп.

Є й така думка: Болгарія не для мене

Справжня Україна

Фото ілюстративне

Бачу, що ще багато українців хочуть їхати в Болгарію, щоб перечекати тут війну. А я хочу покинути Болгарію, бо тут набагато гірше, ніж в інших країнах Європи дбають про тих, хто прибув з України.

Матеріальна підтримка з боку держави мізерна. Все в основному тримається на волонтерах. Розумію тих, хто і в Україні жив, так би мовити, на межі бідності. Їм до таких умов не звикати. У мене ж було все.

Сама я з Харківщини, закінчила університет, я перекладач, володію кількома мовами. Та я по суті не працювала. Зустрівся мені багатий прихильник, дуже багатий. У центрі Харкова зняв мені чудову квартиру, пізніше обіцяв купити мені власну, на минулий день народження подарував новенький автомобіль.

Я повинна була лише дбати про підтримання своєї форми. Грошей не шкодував, де він їх брав мене не цікавило. В мене були брендові речі, постійно бувала у СПА-салонах, зачіски мені робили кращі перукарі. І в той же час я бувала на різних виставках, у художніх галереях. Мій покровитель вимагав, щоб я в будь-якій компанії виглядала так, щоб затьмарювала вродою й інтелектом інших жінок, могла на рівні підтримати бесіду, знала нові твори українських і світових письменників. Для мене це було неважко, бо справді цікавило. Мені подобалося супроводжувати мого «покровителя» в ділових поїздках у якості прес-секретаря. Цікаві люди, нові зустрічі. Я не зраджувала тому, хто забезпечив мені красиве і безтурботне життя, бо дорожила тим, що мала.

Можете осуджувати мене, ваша справа. Та багато хто хотів би бути на моєму місці, тільки не всі мають мої зовнішні данні та й інтелектуальні здібності.

Все те в минулому. Тільки почалася війна, мій любий покровитель передусім подбав про власну родину та про себе. Мені зателефонував і сказав: «Дякую за все, що було. Тепер кожен сам за себе». Добре, що вчасно подарував машину, на якій я і вибиралася. Чому поїхала до Болгарії, і сама не знаю, мабуть тому, що це було найближче. Раніше, у минулому житті, я тут жодного разу не була. Відпочивала на кращих курортах. Але ж це не відпочинок, це втеча від жахливої війни.

Мені страшно. Я не готова так кардинально змінити своє життя. Якісь заощадження в мене є, але вони швидко тануть. Хоча врода залишилася при мені, але болгарські чоловіки на це не звертають уваги,  я біженка, як і решта.

Дуже, дуже хочу, щоб Україна перемогла, щоб розбили тих, хто відібрав у нас звичне мирне життя, хоч воно у нас було різним. У кожного своє.

Нині я обираю подальший маршрут. Не знаю, куди проляже моя дорога – Німеччина, Данія, Нідерланди… Не знаю. Але Болгарія не для мене.

Жанна.

Переклад, художня обробка тексту та запис розповіді: Надія Дроб’язко