Хороше вино ще називають еліксиром життя, а шанування вина як сакрального напою існувала на болгарських землях ще задовго до появи тут християнства. Особливій пошані у болгарській традиційній культурі радіє і сам виноград, який, незважаючи на всілякі примхи погоди, з року в рік дає багатий урожай. З тієї ж причини болгари сприймають його як символ невгамовного людського духу і зображують як на кращих зразках різьблення по дереву, так і на картинах та стінописах майстрів пензля.
Деякі дослідження стародавнього побуту та культури на болгарських землях свідчать про те, що тут мешкали фізично дуже сильні люди. На думку вчених, цьому сприяло й гарне вино, яке болгари готували та споживали, не розбавляючи його водою. І до цього дня вино і хліб незамінні на будь-якій болгарській святковій трапезі як їжа, що заряджає людину життєвою силою.
Про те, яке місце займало вино в житті болгар в історичному плані, свідчать і винні свята в народному календарі, що збереглися до наших днів.
З незапам'ятних часів 14 лютого /за новим стилем 1 лютого/ відзначали своє свято виноградарі та винороби. У день Трифона Зарізана, як зветься це свято в Болгарії, господарі вирушали до своїх виноградників, де з численними побажаннями здоров'я та багатого врожаю проводили обрізку винограду. Ранньої осені, знову ж таки під звуки дзвонів відзначався початок збору винограду. Ці традиції збереглися на багатьох місцях і зараз, але не менш важливо уберегти від зникнення традиційні для болгарських земель старовинні винні сорти винограду, які довгі віки забезпечували промисел та допомагали виживати сотням болгарських сімей.
«Мій особистий досвід показує, що місцеві винні сорти з кожним роком все більше втрачають свої позиції, – стверджує Маргарита Левієва, дегустатор міжнародних конкурсів та головний редактор спеціалізованого видання. Як спеціаліст вона пояснила, що саме сімейна традиція вирощувати виноград визначала спосіб життя наших предків у виноробних районах.
«Саме ці виноградники, в яких на відносно невеликих ділянках у 10-20 сотках люди вирощували від 10 до 20 кущів традиційних болгарських сортів винограду, винятково цінні, як нерухома культурна спадщина, бо чимало цих сортів не знайти навіть у колекції Інституту з винограду у місті Плевен, Північна Болгарія. Цим кущам нерідко від 60 до 100 років, і вони супроводжували життя кількох поколінь болгар. І всі ці болгари планували свій повсякденний побут відповідно до цих насаджень, вони завжди були невід'ємною частиною культурного календаря будь-якого болгарського поселення. Виростити виноградник, приготувати вино, пригостити ним своїх співгромадян – завжди вважалося великою честю, способом довести себе та виявити свій характер тощо. Але років 50 тому в Болгарії масово стали вирощувати такі зарубіжні сорти винограду, як «каберне», «шардоне», «трамінер» тощо, які найбільше поширені нині. До честі дрібних виноробів варто визнати, що у своїх дворах багато хто з них зберіг старі, як ми їх ще називаємо, малі виноградники. Це вкотре доводить, наскільки глибоке коріння виноградарства в культурній традиції Болгарії. Саме такі виноградники ми досліджуємо та колекціонуємо. Тому ми вирішили розвинути та популяризувати тему про садові виноградники як носії культурно-історичної спадщини Болгарії».
Тому, як стверджує Маргарита Левієва, всі ми зобов'язані по-справжньому поважати працю всіх цих людей, які, незважаючи на достаток погребів та промислових брендів вина, продовжують готувати виноградний еліксир у домашніх умовах.
На її думку, незважаючи на науковий підхід, що застосовується по ходу процесу ферментації індустріального вина, якості винної продукції домашнього приготування значно ближче до смаку та складу того саме вина, яке надавало силу та радість життя нашим стародавнім предкам.
Склала: Гергана Манчева /за інтерв'ю Мілени Воденічарової, БНР-„Хр. Ботєв“/
Переклад Вілі Балтаджіяна.
