25
Пт., трав.

Маргарита Занеф – найщедріший дарувальник Національної галереї

У кінці 1949 року з порту Неаполя відчалив океанський лайнер, на борту якого було 1260 емігрантів. Їх багаж складався, переважно, з надій та мрій про незнайомий австралійський берег, настільки доброзичливий і теплий – наче справжня батьківщина. Після довгих випробувань серед хвиль у порту Сіднея зійшла й одна болгарська дама. Вона проведе півстоліття у вигнанні, перш ніж ненадовго повернеться додому, і в свою останню годину висловить  в одному-єдиному жесті почуття, затаєне в її серце, залишившись навіки в пам'яті людей.

Відкривши заповіт Маргарити Занеф, австралійські адвокати наштовхнулися на приголомшливий факт: свої статки 95-річна дама поділила між Національною галереєю в Софії і Художньою галереєю в Новому Південному Уельсі в Сіднеї. Між містом, у якому вона зустріла кохання і де народився її син, і містом, у якому вона створила свою другу домівку і втратила своїх найближчих людей.

Майже 1 млн євро, які болгарська емігрантка заповіла Національній галереї, вже надійшли на рахунки інституту, а директор Слава Іванова зізнається, що вони досі ніколи не отримували настільки щедрого дару. Це й стало причиною, з якої Національна галерея вирішила знайти родичів Маргарити Занеф і спробувати дізнатися, що стоїть за великодушним жестом їхньої благодійниці.

«Ця дама виявилася досить загадковою особистістю, і разом з цим – дуже симпатичною. Чим більше ми дізнавалися про її реальний образ, тим більше її благородний вчинок набував усе більш значущої цінності в чисто людському вимірі. Вона виявилася дуже милою, доброю, непересічною людиною», – розповідає Слава Іванова.

Маргарита народилася 11 квітня 1921 року й була четвертою дитиною в сім'ї з монтанського села Погорілець (нині Якимове). Дівчинку назвали ім'ям Верба – на честь однієї з її бабусь, але це ім'я їй не подобалося, і до кінця життя вона використовувала ласкаве Грета (зменшувальне від Маргарет у ряді європейських мов), так вона підписувала і свої листівки в Болгарію. У родовідному дереві роду виділяється її дід – близький до царського двору, багатолітній мер села, а також її батько – порівняно заможний чоловік, що зумів відправити своїх старших дітей на навчання до університету. В цей час Маргарита була гімназисткою в Софії і мріяла продовжити свою освіту в Мюнхені. Доля, однак, влаштувала їй зустріч з коханням її життя, і вона відмовилася від мрії вчитися. Так, усього лише в 19-річному віці, вона вийшла заміж за Цанко Цанева, представника відомого шуменського роду, а роком пізніше народився і їхній син Антон. В середині 40-их рр. сім'я поїхала до Відня, а пізніше емігрувала в Австралію. Вони зупинилися в Сіднеї, де вели тихе і спокійне життя: Маргарита працювала друкаркою, її чоловік – у державній адміністрації, а син був юристом. Але Цанко і Антон рано залишили цей світ, а сама Маргарита завершила свій земний шлях у будинку для людей похилого віку, заповідаючи фамільну нерухомість галереям.

Хто ж той чоловік, що полонив її серце і перевернув її плани, і чому вони обрали долю неповерненців?

«Він дуже сильно любив Болгарію, і весь час його переслідувала недосяжна мрія побачити її знову, – каже Слава Іванова, яка передбачає, що за еміграцією стоять політичні причини. – На відміну від своєї дружини, яка в 2000 році ненадовго побувала в Болгарії, він ніколи не повернувся на батьківщину, а тільки присвячував їй вірші під псевдонімом Горд Балкан. І в останні роки свого життя, вже будучи серйозно хворим, він оселився в місцевості, яка нагадувала йому гірські пейзажі Болгарії».

«Маргарита часто говорила про Болгарію», – стверджує, в свою чергу, її бухгалтер Алекс Уайтхед. За його словами, вона не любила комуністів, оскільки режим забрав у її сім'ї все, і це й було причиною, через яку вона покинула Болгарію. Чому, однак, ця тиха і скромна жінка – любителька музики і квітів – вирішила вкласти сімейні цінності в твори витончених мистецтв, причому на двох континентах? Можливо, цього ми не дізнаємося ніколи. Зате її ім'я залишиться під картинами, як свідчення її щедрості. А аромат білої азалії, посадженої в парку її сином Антоном, довго нагадуватиме про одну вигнану сім'ю, яка ціле життя носила батьківщину в своєму серці.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.