25
Пт., трав.

Село Казашко: розвиток туризму і традиції козаків-старовірів

Першими поселенцями в селі Казашко були російські козаки-старообрядці. Заснування поселення стало результатом релігійної реформи, проведеної близько трьох століть тому в Росії, з якою вони не були згодні і стали розселятися по всьому світу. Трохи більше століття тому Матвію Русову, що прямував з поселення в Румунії до Туреччини, сподобалося гарне місце біля Варненського озера. Пізніше туди приїхали інші сім'ї. У 1908 році указом царя Фердинанда хутір був оголошений селом Казашка-Махала. А з 1952 року село офіційно стало називатися Казашко.

Село Казашко

Красиве озеро є кордоном села з півдня, на півночі проходить залізнична лінія Варна-Софія, а на сході перебуває під охороною природна місцевість «Казашк», частина екологічної мережі «Натура 2000».

Село Казашко

Близькість села до Варни (7 км) допомагає йому зберегтися, і молодь звідти не їде. Село доглянуте, є сучасний дитячий майданчик, у сквері – куточок книги для любителів читання. У книжковій шафі є і російська література, як нагадування про походження села.

Гергана ПетковаГлава адміністрації села Гергана Петкова, що займає цю посаду вже п'ятий термін, – єдина жінка, яка отримала звання отамана з осавульським чином у Москві і співавтор книги про історію Казашко. Ось що вона розповіла про свята і будні села, про його минуле і перспективи: «У минулому наші предки, які обрали це місце для поселення, вважали близькість до великого міста одночасно і лихом, і благом для розвитку. Сьогодні ми розуміємо, що це наш великий плюс, село не скорочується, в ньому переважають молоді люди працездатного віку, пенсіонерів менше, місто близько, туди є транспорт... У селі всього 400 жителів, але менше з роками нас не стає, а говориться ж, що потрібні 400 козацьких шабель для одного отамана».

Казашко відоме в регіоні Варни як російське село, жителі традиційно відзначають Різдво і Новий рік за юліанським календарем: «Старообрядництво не так уже сильно й відрізняється, адже ми живемо в православній християнській країні, є велика схожість з традиційним ортодоксальним віросповіданням, – доповнює Гергана Петкова. – У 2003 році було прийнято рішення, щоб у нас в селі був священик, а не дяк, у якого немає права виконувати всі священнодійства. З кінця минулого року релігійна громада знайшла свого духовного провідника – отця Євгена. Шлях до цього був довгим. Засновники села були з релігійної течії древлєправославних безпоповців. І 13 років ішли наші пошуки священика».

Євгена РакуСім'я отця Євгена Раку приїхала з України, з Дніпропетровська. На питання про те, як дався їм переїзд в іншу країну, священик пояснює це Господнім промислом, адже храм у селі називається Покрова Пресвятої Богородиці, в такій же церкві він сам колись був хрещений, і став священиком саме в день Покрови Богородиці в Москві. Як почуває себе родина отця Євгена в Казашко?

Євгена Раку«Будь-яка зміна в житті людини, напевно, це стрес, але Болгарія – слов'янська країна, болгарська мова близька до російської, української... Для родини село зробило дуже багато, нас чекали і підготували для нас будинок, в якому ми тепер живемо. Непросто довелося нашому старшому синові, який пішов тут в 5 клас, не знаючи мови. Але його чудово прийняли однокласники, вчителі, допомагають йому, і він швидко освоює мову. Важко було переїхати всією сім'єю, нас п'ятеро осіб і це, безперечно, створює труднощі. Але все долається, бо люди в селі Казашко винятково миролюбні і доброзичливі. Ми думаємо, що тут буде наша друга батьківщина. Хочемо тут знайти своє місце, вивчаємо історію і культуру Болгарії, починаємо любити країну як болгари, вивчаючи місцеві танці, культуру, традиції і традиційну кухню».

На свята в селі Казашко, як розповідають місцеві жителі, традиційно прийнято готувати холодець, голубці, баницю, яку називають плечинда, а начинка – з бринзи, з гарбуза, з капусти, також печуть пиріжки, готують картоплю, свинину з чорносливом; серед традиційних страв і листові коржики – з цукром, з бринзою.

Гергана Петкова уточнює, що в більшості своїй сім'ї в селі вже змішані, укладають шлюби з болгарами, місцеві жителі дивляться в майбутнє, не забуваючи і про місцеві традиції. «Співвідношення болгар і козаків у селі, приблизно, 60:40, діти зі змішаних шлюбів уже не використовують російську мову для спілкування в сім'ї, – зазначає також пані Петкова і додає, що покоління, яке знає російську мову, – це люди від 40 років і старші. Щоб і інші жителі села, трохи молодші, вивчили російську мову, є ідея організувати недільну школу: «Молоді люди самі переконуються, що їм потрібна російська мова. Адже якщо раніше основною сферою доходів для місцевих жителів було рибальство, то тепер на перше місце виходить туризм. Сюди приїжджають на відпочинок французькі туристи, німецькі, звичайно ж, і росіяни, українці, білоруси. Часто до нас приїжджають серфери, кажуть, що наші місця дуже підходящі для серфінгу».

Село Казашко

Гергана Петкова також керує фольклорним колективом «Калинушка». Своєю реалізованою мрією вона називає міжнародний фольклорний фестиваль у селі Казашко, який об'єднує, насамперед, російськомовні народи; цього року відбудеться вже третій фестиваль «Творчий вояж», куди приїжджають гості з України, Росії, Білорусі, Молдови, в цьому році очікуються учасники з Греції, Румунії.

«У Казашко більшість жінок добре співають, у нас завжди був фольклорний колектив. Дитиною я пам'ятаю, як вечорами тут звучали прекрасні пісні, виконувані в три голоси, які зачіпають найглибші і найтонші струни людської душі. З дитинства я мріяла коли-небудь так само співати, і у 2000 році заснувала колектив «Калинушка», який можна назвати великою дружною сім'єю. У ньому вже бере участь і моя дочка, якій майже 17 років. Я розповідаю їй про те, як тут було раніше: якщо дівчина носила одну косу, то це означало, що вона незаміжня, якщо ж у жінки волосся було заплетене в дві коси, підняті вгору і прибрані під хустку, то це знак того, що вона заміжня".

Художник Василь Похомов з села Казашко навчався у Велико-Тирново, але повернувся в рідне село. Краса озера і старі рибальські човни – улюблені сюжети полотен художника: «Я дуже часто малюю пейзажі з Казашко, дуже люблю це місце, зарості очерету, човни, воду ... Я козак з коріння і походження, старообрядець. Старі люди, які тут жили, яких я пам'ятаю, були дуже особливими, і характером, і зовнішнім виглядом, взагалі... Таких сьогодні вже немає, йдуть ті, хто вражав своїм достолєпієм, бородами, своєю духовністю, яку несли в собі... А достолєпіє було пов'язане з їх глибокою вірою, вони ходили до церкви, читали святі писання, обов'язково вивчали церковнослов'янську мову. Псалтир був настільною книгою в кожній хаті, по ньому вчилися азбуки. Часто я чув, як люди похилого віку, працюючи, займаючись чимось, тихенько наспівували псалми... ».

Село Казашко

Сьогодні село Казашко поєднує старовинні традиції козаків-старовірів з розвитком туризму на березі Варненського озера, а його романтичний краєвид з білими лебедями приваблює закоханих, які прагнуть саме там укласти законний шлюб, немов загадуючи лебедину вірність для своєї любові.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.