Фото ілюстративне.
Можливо, читачі сайту ще пам’ятають інтерв’ю українки Олі, де вона розповідала про своє життя, як познайомилася з болгарином Атанасом, у них народилася донечка Анелія (можна знайти на сайті в розділі «Інтерв’ю» за 19 грудня 2017 року).
Не так давно випадково зустрілися з Олею. Хотілося дізнатися, як же склалася її подальша доля. Але молода жінка засмутилася, пославшись на брак часу, поспішила у своїх справах, пообіцявши зателефонувати згодом. І десь майже через місяць пролунав дзвінок, Оля запропонувала зустрітися, погодилася на інтерв’ю, додавши, що воно буде невеселим…
- Олю, що ж трапилося, адже багато проблем тоді вирішилося більш-менш нормально?
- Мабуть, я народилася не під щасливою зіркою. Після того, як вийшла заміж за Атанаса, як в сім’ї з’явилася наша донечка, я розквітла душею. Здавалося, що таки знайшла своє щастя. Але недовгим воно було. Не знаю, може, в тому крахові сім’ї є і моя провина. Недавно ми розлучилися. І знаєте, зітхнула з полегшенням.
- У чому ж причина, на твою думку?
- Атанас виявився безініціативним, волів плисти за течією життя, навіть і не намагався стати главою сім’ї. Ні, він не ображав мене, не піднімав на мене руку, Боже збав!
Коли я виявляла ініціативу у будь-якому питанні, погоджувався. Та нічого для перетворення планів у життя не робив, тільки промовляв: а куди спішити? Все владнається. Оця його повільність і бездіяльність мене просто почала не те що дратувати, а прямо бісити.
Кажуть, що отой непоспіх притаманний всім болгарам. Іноді переконуюся в цьому по роботі. Чітко домовляємося, наприклад, про дату виготовлення замовлення. Починаєш нагадувати, дивуються, чому так поспішаю. Не хочуть розуміти ні про які графіки, заспокоюють щиро і … продовжують підводити. Але ж ну не всі болгари такі!
З появою на світ Анелії, здавалося, настав час подумати про власне житло, хоча б про перспективу його придбання. Атанасу і за вухом не свербить, пропоную економити, бо підрахувавши бачу, де можна витрачати менше. Його це обурює: як це, на собі економити, не купити шості джинси, якщо захотілося? Ну і що, що не носить четверті і п’яті, просто не подобаються чомусь вони тепер… І так у всьому.
- Але ж він не пияк, не зраджував тобі?
- Що ні, то ні. Мені здається, що йому ліньки навіть було б знайти коханку, а потім ще тратити на неї час. Можна ж просто полежати на дивані, поспілкуватися з друзями.
Коли донечка стала підростати, з’явилося багато нових проблем, і часто вони були пов’язані з грошовими витратами. Я крутилася, як могла – заробляла, підробляла. Запропонувала і Атанасові чи підробіток якийсь брати, чи змінити роботу на більш заробітну. Не суперечив. Але й палець об палець для цього не вдарив.
- Попереднього разу Ви розповідали, що часто разом їздите по Болгарії, побували в багатьох цікавих місцях…
- Було, тільки ініціатором завжди виступала я. І зараз мене це цікавить, бо історія Болгарії захоплююча. Перш ніж кудись їхати, я багато читала про це місце, про героїв, що відстоювали незалежність країни ще з давніх часів, ділилася цим з чоловіком. Для нього багато чого теж було відкриттям, але склалося таке враження, що все те було цікавим лише для мене. Не хвалюся, та зараз я краще від нього знаю історію Болгарії.
- Олю, а чи не поквапилися Ви із розлученням?
- Не першими про це питаєте. Поділилася новиною про розлучення зі своєю подругою, що живе в Україні. Ох і наслухалася! Не б’є, п’є в міру, не кричить як оглашенний, не урод та ще й не гуляє наліво – чого ще мовляв мені треба, якої трясці? Чи не з жиру біснуюся? Ну як пояснити, що поруч хочу бачити надійного чоловіка?
А знаєте, як він відреагував на мої слова про розлучення? Байдуже. Каже, пакуй валізи, і назад, в Україну.
- І що, Ви таки хочете повернутися?
- Ні. Болгарію я полюбила всім серцем. І не тільки за чудову природу, море. З практичної точки зору Болгарія дає багато, тут чудові перспективи для розвитку бізнесу. Тільки не лінуйся, вчися, йди вперед. У мене в цьому плані все гаразд. Знаю, що я економічно незалежна від колишнього чоловіка, що зможу досягнути ще більшого. А він нехай живе, як знає. Мою любов до нього вбила його лінь: і фізична, і моральна.
- А як поставилися батьки Атанаса до розлучення?
- Тільки запитали, чи можуть вони надалі спілкуватися з Анелією і чи доведеться платити їхньому синові аліменти. Звичайно, їхньому спілкуванню з онучкою не перешкоджатиму, хоч їх, на мій погляд, більше цікавило питання сплати аліментів, бо дуже засмутилися, дізнавшись, що від аліментів я не збираюся відмовлятися…
- І як плануєте своє подальше життя?
- Житиму, працюватиму, зароблятиму. Зроблю все, щоб Анелія щасливою була. Заміж більше не хочу, поки що. А якщо доведеться, то не дам засліпити себе коханню. І про те, щоб Анелію прийняв, як дочку подбаю, і щоб активним був у житті, а не амебою якоюсь. А взагалі приходжу до висновку, що кращий вихід – коханець, від якого знаєш, що чекати. Подарунок, теплі слова, гарно проведений час. Що, не виправдала ваших надій, мене засуджуватимуть за ці слова, бо це аморально? Ну й нехай. Пробувала пожити в родині, не зраджувала, тягла на собі віз сімейних проблем як добропорядна. Не вийшло, вибачайте.
