03
Пт., груд.

Казка тих щасливих днів недовгою була. Продовження історії.

Фото ілюстративне.

Можливо, читачі сайту ще пам’ятають інтерв’ю українки Олі, де вона розповідала про своє життя, як познайомилася з болгарином Атанасом, у них народилася донечка Анелія (можна знайти на сайті в розділі «Інтерв’ю» за  19 грудня 2017 року).

Не так давно випадково зустрілися з Олею. Хотілося дізнатися, як же склалася її подальша доля. Але молода жінка засмутилася, пославшись на брак часу, поспішила у своїх справах, пообіцявши зателефонувати згодом. І десь майже через місяць пролунав дзвінок, Оля запропонувала зустрітися, погодилася на інтерв’ю, додавши, що воно буде невеселим…

- Олю, що ж трапилося, адже багато проблем тоді вирішилося більш-менш нормально?

- Мабуть, я народилася не під щасливою зіркою.  Після того, як вийшла заміж за Атанаса, як в сім’ї з’явилася наша донечка, я розквітла душею. Здавалося, що таки знайшла своє щастя. Але недовгим воно було. Не знаю, може, в тому крахові сім’ї є і моя провина. Недавно ми розлучилися. І знаєте, зітхнула з полегшенням.

- У чому ж причина, на твою думку?

- Атанас виявився безініціативним, волів плисти за течією життя, навіть і не намагався стати главою сім’ї. Ні, він не ображав мене, не піднімав на мене руку, Боже збав!

Коли я виявляла ініціативу у будь-якому питанні, погоджувався. Та нічого для перетворення планів у життя не робив, тільки промовляв: а куди спішити? Все владнається. Оця його повільність і бездіяльність мене просто почала не те що дратувати, а прямо бісити.

Кажуть, що отой непоспіх притаманний всім болгарам. Іноді переконуюся в цьому по роботі. Чітко домовляємося, наприклад, про дату виготовлення замовлення. Починаєш нагадувати, дивуються, чому так поспішаю. Не хочуть розуміти ні про які графіки, заспокоюють щиро і … продовжують підводити. Але ж ну не всі болгари такі!

З появою на світ Анелії, здавалося, настав час подумати про власне житло, хоча б про перспективу його придбання. Атанасу і за вухом не свербить, пропоную економити, бо підрахувавши бачу, де можна витрачати менше. Його це обурює: як це, на собі економити, не купити шості джинси, якщо захотілося? Ну і що, що не носить четверті і п’яті, просто не подобаються чомусь вони тепер… І так у всьому.

- Але ж він не пияк, не зраджував тобі?

- Що ні, то ні. Мені здається, що йому ліньки навіть було б знайти коханку, а потім ще тратити на неї час. Можна ж просто полежати на дивані, поспілкуватися з друзями.

 Коли донечка стала підростати, з’явилося багато нових проблем, і часто вони були пов’язані з грошовими витратами. Я крутилася, як могла – заробляла, підробляла. Запропонувала і Атанасові чи підробіток якийсь брати, чи змінити роботу на більш заробітну. Не суперечив. Але й палець об палець для цього не вдарив.

- Попереднього разу Ви розповідали, що часто разом їздите по Болгарії, побували в багатьох цікавих місцях…

- Було, тільки ініціатором завжди виступала я. І зараз мене це цікавить, бо історія Болгарії захоплююча. Перш ніж кудись їхати, я багато читала про це місце, про героїв, що відстоювали незалежність країни ще з давніх часів, ділилася цим з чоловіком. Для нього багато чого теж було відкриттям, але склалося таке враження, що все те було цікавим лише для мене. Не хвалюся, та зараз я краще від нього знаю історію Болгарії.

- Олю, а чи не поквапилися Ви із розлученням?

- Не першими про це питаєте. Поділилася новиною про розлучення зі своєю подругою, що живе в Україні. Ох і наслухалася! Не б’є, п’є в міру, не кричить як оглашенний, не урод та ще й не гуляє наліво – чого ще мовляв мені треба, якої трясці? Чи не з жиру біснуюся? Ну як пояснити, що поруч хочу бачити надійного чоловіка?

А знаєте, як він відреагував на мої слова про розлучення? Байдуже. Каже, пакуй валізи, і назад, в Україну.

- І що, Ви таки хочете повернутися?

- Ні. Болгарію я полюбила всім серцем. І не тільки за чудову природу, море. З практичної точки зору Болгарія дає багато, тут чудові перспективи для розвитку бізнесу. Тільки не лінуйся, вчися, йди вперед. У мене в цьому плані все гаразд. Знаю, що я економічно незалежна від колишнього чоловіка, що зможу досягнути ще більшого. А він нехай живе, як знає. Мою любов до нього вбила його лінь: і фізична, і моральна.

- А як поставилися батьки Атанаса до розлучення?

- Тільки запитали, чи можуть вони надалі спілкуватися з Анелією і чи доведеться платити їхньому синові аліменти. Звичайно, їхньому спілкуванню з онучкою не перешкоджатиму, хоч їх, на мій погляд, більше цікавило питання сплати аліментів, бо дуже засмутилися, дізнавшись, що від аліментів я не збираюся відмовлятися…

- І як плануєте своє подальше життя?

- Житиму, працюватиму, зароблятиму. Зроблю все, щоб Анелія щасливою була. Заміж більше не хочу, поки що. А якщо доведеться, то не дам засліпити себе коханню. І про те, щоб Анелію прийняв, як дочку подбаю, і щоб активним був у житті, а не амебою якоюсь. А взагалі приходжу до висновку, що кращий вихід – коханець, від якого знаєш, що чекати. Подарунок, теплі слова, гарно проведений час. Що, не виправдала ваших надій, мене засуджуватимуть за ці слова, бо це аморально? Ну й нехай. Пробувала пожити в родині, не зраджувала, тягла на собі віз сімейних проблем як добропорядна. Не вийшло, вибачайте.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.