02
Ср., груд.

Магія музики

«Все можна пережити, якщо підібрати правильну пісню»

Курт Кобейн

Спробуйте назвати відомих сучасних українських виконавців. Не сумніваємося, що легко справитеся з цим завданням: їхні пісні лунають з екранів телевізорів, магнітофонів і смартфонів. А щоб підняти настрій чи послухати улюбленого співака, групу, легко знайдете їхні твори в інтернеті.

Та як рідко ми замислюємося над тим, що за їхньою популярністю стоїть велика і напружена робота тих, що вклали свої професійні знання, терпіння для розвитку таланту виконавців. У кожному успіху співака – титанічна праця педагогів, яка, частіше всього, залишається в тіні, непоміченою.

Хочеться ближче познайомити вас з викладачами музичних дисциплін, українцями, які нині працюють у Бургасі, ЮРІЄМ та АНЖЕЛІНОЮ ЛОМАКІНИМИ.

Вони вважають, що їхнє завдання – пробудити музику в душі кожного зі своїх учнів -- чи це підліток, чи вже сформована людина, яка не прагне до слави виконавця, а просто хоче зробити своє життя більш яскравим і змістовним за допомогою музики. Бо ж саме її величність музика, зіткана із семи нот, здатна творити великі дива. Ми запропонували подружжю відповісти на питання, причому дали вибір – може відповідати хоч хтось один, хоч обоє. Адже навіть попри те, що музика і  робота міцно поєднали цю пару, але кожен має свої методи викладання і підходу до виконавців, до життя.

— Чи завжди було бажання пов’язати з музикою своє життя? Як почався музичний шлях?

Юрій: Все почалося з батьків, які відвели мене у музичну школу. А я маю звичку доводити будь-яку справу до кінця. Розпочав свій викладацький шлях  із загальноосвітньої школи вчителем музики, а після цього багато років пропрацював директором школи мистецтв №4 в м. Києві.

Анжеліна: А я з дитинства обожнювала музику і вмовляла батьків відвести мене в музичну школу в клас фортепіано. Я опановувала науку  з великою насолодою, мені це було дуже довподоби.

--Чи були варіанти у виборі професії?

Юрій: Не знаю, мабуть, не було, адже мені з дитинства подобались як заняття з сольфеджіо, так і гра на фортепіано. Та і взагалі, я викладач у третьому поколінні, тому точно не було.

Анжеліна: Спочатку мріяла бути піаністкою, але не вступила до музичного училища на фах фортепіано і це спонукало мене опанувати професію вокаліста і диригента. Ніколи про це не пожалкувала.

-- Раніше ви працювали в Україні, були досить успішними. Що привело вас у Болгарію? Чи не відчуваєте розчарування від зміни місця проживання? Що приваблює в Болгарії?

Юрій: Коли ми працювали в Києві,  багато разів вивозили своїх учнів на міжнародні конкурси в різні країни, в тому числі і в Болгарію.  До речі, саме тут Анжеліна отримала премію, як кращий викладач  із вокалу .

Анжеліна: Нам дуже сподобався міжнародний конкурс у Несебрі. Незабутнім було спілкування з кожним членом журі. На цьому конкурсі ми познайомились з відомою болгарською співачкою Мімі Івановою, з відомими самобутніми композиторами, з викладачами Софійської академії. Завдяки цим мандрівкам ми закохались в Болгарію і вирішили переїхати сюди. Зовсім не шкодуємо про це. Нам подобається природа Болгарії, добрі, щирі і талановиті люди.

72

--Ваш культурно -освітній центр “BurgasVoices” знаходиться у Бургасі неподалік моря. Здається, що море і музика чимось схожі. Нині, під час нашого інтерв’ю, море розбурхане і немов обурене – викидає на берег весь непотріб. А іноді воно лагідне і тихе, таке заспокійливе. Музика також може вгамувати біль, може кликати до боротьби чи грати на струнах найпотаємніших почуттів людини. А чи може музика бути жорстокою, спонукати до непередбачуваних вчинків?

Юрій: ні, ні, і ще раз ні. Мої думки співзвучні з висловлюванням знаменитого музиканта Боба Марлі, який геніально сказав: «Я вірю, що можна вилікувати расизм, зло і ненависть  -- музикою». А завдати шкоди музикою ніяк не можливо.

Анжеліна: Все залежить від виховання. Якщо у людини багатий внутрішній світ, яку б музику вона не слухала, вона не буде ганебно себе поводити. Вона просто відторгне ,як щось стороннє, поганий твір.

--Розумію, що іноді приходять до вас на заняття люди впевнені, що в них талант. Ви ж відчуваєте, що тут не те, що таланту, а й  здібностей ніяких немає. Як про це сказати, щоб не образити? А буває так, що учень наполегливо диктує свій репертуар, наполягає на ньому, а ви відчуваєте, що це не його формат. Чи вдається переконати обрати ті музичні твори, які можуть розкрити справжній потенціал виконавця?

Юрій: Частіше навпаки – приходять люди дуже невпевнені в собі і бажають, завдяки заняттям, розкритися. В мене є учні (інклюзивні діти), яким важко соціалізуватись. Завдяки спільній роботі вони стають сміливішими, бачать, що з кожним заняттям пісня лунає впевненіше і чистіше. Вони навіть беруть участь у концертах, зростає їхня самооцінка. Для мене, як педагога, це теж перемога.

Анжеліна: Перша фраза, яка звучить на нашому сайті це – якщо ти вирішив вийти з зони комфорту, то треба обрати новий вид діяльності і саме заняття з музики в цьому допоможе. А здібності є у кожного. Можливо, приспані – їх треба розбудити; можливо, виконавець працює не в тому напрямку – тоді треба разом визначитися з репертуаром. Та й вік не перешкода: ніколи не пізно почати гарно співати. Паворотті заспівав після 30 років і досяг вершини слави! Так, іноді доводиться легенько підштовхнути людину подивитися інакше на власне «Я», щоб піти у потрібному напрямку. В цьому і полягає наша робота вокалістів-педагогів – зрозуміти, підказати, разом сотворити диво. І тоді в результаті спільної праці кожна нота зазвучить довершено!

-- Які у Вас стосунки з учнями? Дружні чи по принципу «педагог знає краще»? Чи трапляються розбіжності в творчому процесі, як їх залагоджуєте?

Юрій: З учнями ми друзі, просто ми ділимося тим, що вміємо.

Анжеліна: Я ставлюся до своїх учнів, как до своїх дітей. Я їх всіх люблю – всі вони різні і дуже цікаві, тому насолоджуюсь спілкуванням з ними.

71

--Хотілося б знати, чи співаєте десь на вечірках, родинних святах дуетом – Юрій та Анжеліна?

Юрій: Дуже рідко, але в дитинстві я часто співав зі своєю бабусею українські народні пісні.

Анжеліна: На роботі так наспіваюсь, що вдома краще мені помовчати, щоб зберегти голос.

--Кілька слів про сім’ю, дітей, внуків. І які в них стосунки з музикою, чи пішов хтось вашим шляхом?

Юрій: Наш син, Євген, успішно закінчив  музичну школу, але став інженером та працює в відомій компанії в Швейцарії.

Анжеліна: Наша внучка має гарні музичні здібності, та я можу з нею займатися тільки дистанційно, на жаль.

--Ким зі своїх вихованців гордитеся? Можливо, хтось із них співає на професійній сцені?

Юрій: Горжусь кожним своїм учнем, бо кожен з них досяг певних результатів в силу своїх можливостей.

Анжеліна: Багато  моїх учнів обрали професію співаків, є і режисер оперних вистав. Всіх пам’ятаю і слідкую за їхньою творчістю.

--Вам ніколи не доводилося розчаровуватися у своїй роботі, не хотілося змінити сферу діяльності?

Юрій: Ні, бо я закоханий в свою професію.

Анжеліна: Ні, я на своєму місці.

--У чому ви черпаєте натхнення для постійного творчого процесу?

Юрій: У сім’Ї і музиці.

Анжеліна: Погоджуюсь з Юрієм.

--А що б ви порадили людям, які хочуть виступати на сцені, але не впевнені у своїх здібностях?

Юрій: Наполегливо вчитись і переборювати свої комплекси.

Анжеліна: Перш за все - вчитись , а коли будуть досягнення , то вже можна і  виступати.

--І наостанок: якою музикою захоплюєтеся самі?

Юрій: Класика і джаз.

Анжеліна: Вчились ми на класичній музиці – ми її, звичайно, любимо, але зараз часто слухаємо джазову музику .

--Щиро вдячні вам за розмову, нехай у вашому житті панують мир, злагода, щоб мелодія вашого спільного життя і надалі лилася гармонійно і життєстверджуюче.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.