02
Ср., груд.

Катя Железова: «Повірити в себе і рухатись вперед»

Нині хочемо ближче познайомити наших читачів з Катериною Железовою – жінкою ніжною і мужньою водночас, професіоналом своєї справи. Катя – перекладач, і багато хто з українців, що проживають у Болгарії, вже користувалися її послугами.Ось кілька відгуків про її роботу. Катерина Каплюченко: «Мій улюблений перекладач! І просто чудова, відповідальна і душевна людина». Аліна Стоматолог написала під постом Катерини коротко, але ємно --«Рекомендую».

--Катю, кілька слів про себе, як обрали фах перекладача.

-- Я народилась і виросла в Києві у звичайній сім’ї – мама, тато, молодша сестричка. Мама за фахом була перекладачем з монгольської та англійської мови. Тому, вважаю, що перекладацька професія мені передалась генетично.

--А як трапилося, що Ви опинилися в Болгарії?

--Я не люблю сніг та зиму. Коли мені було 11 років, батьки відправили мене на лікування до санаторію в Одеську область. Була зима, а я опинилась на морі.Мене настільки вразила безсніжна, м’яка зима, що з того часу я почала мріяти про те, як буду жити біля моря. Минали роки, я жила в Києві, але мрія не покидала мене ні на мить, особливо взимку.Коли я зрозуміла, що  видається можливість переїхати жити на море, але в іншу країну, я пішла і купила українсько-болгарський словник. Так розпочалось моє знайомство з новою мовою.

--Існує хибна думка, що болгарська  мова для українця зовсім нескладна – адже навіть наші туристи, які опинилися в Болгарії вперше, легко розуміють написи на магазинах…

-- Не скажу, що було легко вчити мову. Це тільки на перший погляд здається, що слова схожі і зміст можна зрозуміти відразу.Будучи перфекціоністом, я мовчала близько 4-х років. Мовчала болгарською.Але наполегливо вчила її. І коли відчула, що готова -- заговорила.

--І як це трапилося?

--Мене запросили на один захід, присвячений Різдвяним святам.Компанія була болгаромовна. Спочатку я дуже соромилась говорити.Намагалась відповідати коротко «так, ні, дякую». Але слідуючи традиціям болгар, після першого ковтка вина в моїй голові щось відпустилось і розмова пішла, як по маслу.Певно з цього ковтка вина і розпочався мій шлях до перекладача.

--Як Ви стали отримувати замовлення?

--Тут треба зазначити, що не я шукала роботу, а робота знайшла мене. Випадково одна моя подружка розповіла про мене другій своїй подружці, а та, в свою чергу порадила мене своїй подружці, яка на той час відкрила агентство перекладів.Це було в 2011 році. З того часу і донині я вивчала і продовжую вивчати болгарську мову. Адже тут, як і в Україні, в кожній області свій діалект. А я дуже люблю поговорити. І щоб розуміти людей і самій бути зрозумілою, я запам’ятовую нові слова та вирази.

--Ви живете і працюєте в Болгарії. Як Вам ця  сонячна країна?

--Я дуже люблю Болгарію. Вважаю її своєю домівкою. Домівкою, де мені комфортно та затишно. Домівкою, де живуть приємні люди.

--Чи вдається Вам подорожувати, знайомитися з новими людьми?

--Незважаючи на мою фізичну ваду*, я дуже люблю подорожувати. Мені легко зірватись і забуритись десь у гірську частину або у протилежний бік Болгарії, тому що це дає мені можливість познайомитись з новими людьми, з їх оточенням, з їх ментальністю. У Трявні я познайомилась з попадею, яка виявилась дуже цікавою співрозмовницею. Розказала мені про своє життя,показала чудотворну ікону Божої матері. У Боженцях я познайомилась з бабусею, яка вразила мене своєю енергійністю та любов’ю до життя. У свої 70 років бабуся кожного дня долає за кермом свого автомобіля гірські дороги з Габрово до Боженців, щоб приїхати на роботу у кондитерську. Доречі, «кондитерська» болгарською буде «сладкарница», а в регіоні, де знаходяться Боженці,  її називають «шекерджийница».

--Як вдосконалюєте знання мови, тонкощі перекладу?

--Цьогоріч  я закінчила курси перекладачів при Софійському університеті ім.Св.Клімента Охридського, і вирішила, що настав час пуститися у «вільне плавання». Я продовжую працювати з перекладацькими агенціями, але бути самій собі директором набагато приємніше.Я люблю свободу, люблю сама собі складати графік роботи. Кожного дня  дякую Богу за те, що у мене є така можливість, за те, що яможу ходити своїми ногами, за те, що можу займатись фітнесом та аквааеробікою, за те, що мене оточують прекрасні люди. Я вірю в те, що для людини немає нічого неможливого. Варто тільки захотіти, поставити мету,повірити в себе і рухатись вперед.

(*ремарка про хворобу. Атрофія м’язів. При такому діагнозі люди майже не ходять. Але це не про мене. Я ніколи себе не вважала хворою. Я звичайна людина. Просто трішки обмежена в рухах.)

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.