17
Сб., лист.

Я так хочу пригорнути моїх донечок якнайшвидше!

Доля жіноча – у сім’ї. Майже кожна дівчина мріє вийти заміж, жити в повазі і любові. Так, щоб і квіти, і зізнання в коханні, щоб зради не затьмарювали сімейний небосхил. Звичайно, часи Попелюшок давно минули, принц залишився в дитячих казках, але яка жінка не прагне романтики у стосунках, яка не зникне з часом. А там народження дітей, які мають ще більше згуртувати сім’ю, примножити щастя.

Все більше українок знаходять свою половинку за кордоном. Наших жінок і дівчат там особливо цінують – за вроду, порядність, вміння створювати сімейний затишок.

Але іноді наші жінки, що мов метелики полетіли на яскравий вогник кохання зарубіжного нареченого, потрапляють у пастку. Одна з найстрашніших – розлука з дітьми.

Така біда трапилася і в Наталії Столяренко.  Та давайте розпитаємо саму Наталію:

-- Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

-- Ми познайомились з ним 2001 року, коли я влітку відпочивала в Болгарії. Болгарин Ніколай родом з маленького містечка за 40 км від прикордонного міста Русе. Ми жили разом у Києві, в моїй квартирі, а 2005 року одружилися. В 2008 році народилася донечка Іскра, а в 2011 – молодша, Борянка. В березні 2014 року наша сім’я вирішує тимчасово поїхати до Болгарії, в те маленьке містечко. Я, маючи туристичну фірму в Києві, постійно їздила між двома країнами. Так, чоловік любив дітей, старша донька після 1-го класу в місцевій школі почала грати на скрипці за підтримки батька і поступила до Національної школи мистецтв в Русе.

Матеріально доводилося скрутно, треба було платити за винайняте житло, заробляти на життя. Матеріальні проблеми в основному лягли на мої плечі.  У  Болгарії, в маленьких містечках, дуже складно з роботою, тому мені доводилося постійно розриватися мід Києвом та Болгарією, та старалася бути передусім матір’ю, жінкою – встигати на всіх фронтах. Також вела уроки болгарської по скайпу, і вела свою фірму онлайн під час навчання старшої доньки. Молодшу не вдалося влаштувати до садочка у зв’язку із індивідуальним графіком вакцинації, в Болгарії це майже неможливо.  Чоловік не працював, і не збирався, і ніяк не вдосконалював житлові умови – одного разу пічка в кімнаті квартири задимілася і довелося всім жити в одній кімнаті під кондиціонерм на обігрів -- в Болгарії центральне опалення дуже велика рідкість і розкіш. Чоловік лежав на дивані, дивився фільми, розмовляв по телефону і тільки дорікав – «Що ти зі своїм компом сидиш?», «Скільки ти заробила грошей поки ми з моєю матір’ю гляділи твоїх дітей?  (малося на увазі влітку, коли я їздила човником туди-сюди)». Було дуже важко -- на вихідні з Русе ми їздили до містечка, де живе мати Ніколая. Там, ще за гірших умов в домі приходилося рубати дрова, працювати на городі.  В тому невеличкому містечку у нас  навіть не було інтернету – чоловік економив – хоч і не свої гроші…..

Одного разу чоловік кинув мій ноутбук на підлогу та побив. За дверима стояли діти і чули, як я кричу. Чудом мені вдалось вирватися до Києва, де я влаштувала діточок в школу,  в садочок  без ніяких проблем, все таке рідне – своє житло, родичі, друзі. Іскрі відразу купила скрипку та записала до музичної школи, вчителькою з музики Іскри є Марта Андріївна Дейчаківська, учасниця орекестру національної філармонії України. Іскра відвідує також художню гімнастику, в травні зайняла 2-ге місце серед гімнасток своєї школи. Ми з дітьми були на Новий 2016/2017 рік у Єгипті, а потім – у самісінького Санти. Відпочивали в Туреччині, старша донька в таборі в Ірпіні. Мої батьки живуть у приватному будинку під Києвом, ми часто буваємо там. Завжди з дітками – музеї, аквапарки, розваги. Працюючи в своїй фірмі, я, як і завжди, могла приділяти час і дітям, і роботі. Я ніколи не говорила нічого паганого дітям про їх тата, посто говорила, що мама і тато не разом, але ми залишаємося вашими батьками…

-- Чи приїздив чоловік до дітей? Де він був увесь цей час?

-- Коли я повернулася до Києва, очікувала, що він схаменеться і приїде миритися. Але він в приказовому тоні повторював – повертайся. Звісно, я не хотіла б залишитися знову з ним. Потім він пішов працювати дальнобійником в Європі – треба ж таке, не працював ніколи, а тут на тобі! Дзвонив дітям по вайберу, діти говорили з ним. Приїждав не часто, коли міг, але коли приїжджав  -- жив з нами у моїй квартирі, дуже намагався тиснути на мене. Але я  зрозуміла вже, як це, жити вільно, займатися дітками, не вислуховувати кожного дня його дорікань.

-- Ви розлучилися з чоловіком?

-- Так, це був той ще екшен. Коли я подала позов і повідомила його про розлучення, він висловив бажання приїхати. Сказав, що не проти розлучення, але треба вирішити питання про його нерухомість в Болгарії та про дітей. Я була у відрядженні і попереджала його, щоб приїхав після мене. Але він разом з поліцією з’явився на 2 дні раніше, в таборі, де була старшенька. Йому дозволили в таборі провести з дитиною півдня. Але не забирати. Батькам він створив шок, також приїхавши з поліцією – мовляв, йому не дають бачитись. Він поговорив з Борянкою і почав лаяти моїх батьків, що не дають бачитися з дітьми. Звичайно, батьки не могли відпустити дітей з ним без мене. Приїхала я, забрали дітей. Підписали договір  про те, що дітки житимуть у Києві, зі мною, а Ніколай має право брати їх до себе на канікули на строк до 60 днів. Звичайно ж за домовленістю, ми обидва батьки. Я навіть відмовилась від аліментів – він обіцяв допомагати матеріально. Розлучення було в жовтні 2017р.

-- Що було далі?

-- Дітки були з татом на Новий 2017/2018 рік. Маленька випустилася з садочку, старша – з молодшої школи. Було так багато клопотів в мене, концерти, випускні. Всю весну жодної копійки батько не дав….Навіть велосипед Боряні відмовився оплатили, а Іскрі на День народження нічого не подарував…. Мої знайомі їхали до Болгарії і питалися в нього, може що передати – ні нічого…. Ну що ж, літо, канікули, спакували валізи. 3 1.05.2018 я передала діток батькові у Чернівцях. А він повіз дітей у гори, показав Болгарію, я так раділа за них, такі гарні в мене дівчатка, піднімаються на вершини. Але от уже майже 3 місяці батько не віддає дітей мені… Настроює їх проти мене, заставляє вчити віршик: «ми хочемо жити в Болгарії»….. Подав до суду в м.Русе, на позбавлення мене батьківських прав.

  • В Україні здебільшого такі питання вирішуються на користь матері, якщо вона нормально виконує свої материнські обов’язки, має роботу чи матеріальну можливість утримувати і виховувати дітей...
  • Суду в Болгарії поки що не було. Потрібно дати відповідь або зустрічний позов до чоловіка до 12.09.2018. Адвокати розводять руками – вони вважають, що я програю позов. Я думаю, що це його помста. Він хоче принизити мене. До речі, до суду подав 07.08, а трудовий договір приклав від 06.08. Надав договір про найм квартири – за невідомою адресою, що володіє двоповерховим будинком, який причепурив до приходу соц. служб….. Надав висновок психологічної експертизи старшої дитини… яку було зроблено без мого відома!!! Для болгарського суду – ці всі докази чомусь вагомі. А ще дуже принизливо, що я маю платити аліменти з моменту подачі до суду…..

-- Ваші діти по національності болгари, чи це питання вирішується після досягнення ними повноліття?

-- Мої діти – українці з моменту народження, за законом України. Вони народились і жили в Києві, в Україні. У чоловіка – посвідка на проживання в Україні. Болгарки вони по батьку,  в Болгарії не заборонене подвійне громадянство. Вибирати хто вони – діти будуть в 16 років. Отакий казус…

-- А чи не можна мирно вирішити це питання з колишнім чоловіком?

-- Питання про повернення дітей? На жаль, ні. Коли я заводила розмову про мирне повернення дітей та прохання про діалог, він говорив тільки про те, щоб я підписала йому папери, що згодна, щоб діти вчились та жили в Болгарії, і ще й бігла б швидко завіряти!  Я не проти Болгарії,  але ж мирова угода підписана між нами, все таки має сенс – діти живуть зі мною, навчаються в школі! А він цинічно її порушив, відмовившись добровільно повернути дітей, і подав до суду, заборонивши мені бачитись з дітьми. Ніякого діалогу! На День народження молодшої донечки, 13.08, я приїхала до Болгарії зі своєю мамою, але добилася зустрічі з дітьми тільки 14.08 та 16.08 і в присутності батька дітей та працівника соц. служби – усього 30 та 15 хвилин….  Для поліції, прокуратури, соціальної служби – я чужа, він скрізь розказав їм, що діти болгари, а мати українка. Це не Європа, мовляв. І там війна. Щоби вони могли передати дітей мамі – потрібне рішення суду про визнання батьківських прав. Але я не маю такого рішення, в мене є тільки Договір, який скріплений нотаріально і можна розірвати тільки в судовому порядку. Я і моя мама були вражені свавіллям всіх служб, які зробили з мене злочинницю тільки за свою доброту – щоб діти побули з батьком пару місяців. Я плачу кожного дня, не розумію цієї несправедливості! Моя молодша донечка встигла мені сказати на вухо: «Мамо, я не вірю їм, коли вони говорять про тебе погано».

-- Наталіє, Ви вже кудись зверталися зі своєю бідою?

-- Так. В поліцію м.Києва – вони запропонували просто поговорити з чоловіком по телефону. А також їхати до Болгарії і через поліцію діяти. Як я вже говорила, поліція в Болгарії відмовляється щось робити, поки немає рішення суду про те, що діти проживають зі мною. Консул України в електронному листі на моє звернення відповів, що питання спорів між батьками та дітьми вирішуються у суді або мирним шляхом…

Коли Ніколай категорично відмовився приїхати з дівчатками додому до себе або до Києва і повернути дітей, я повернулася до Києва і звернулася в Міністерство юстиції. Тепер я знаю, що це – єдине і перше місце, куди треба звертатися з приводу порушення за кордоном умов будь-якого Договору про дітей.

-- І які перспективи?

-- Наразі розпочалися  процеси, ініційовані мною в Міністерстві юстиції, дуже сподіваюсь, що вдасться зупинити цей жахливий суд в Русе про опіку… Зараз я збираю всі документи, бігаю по інстанціях,  роблю переклади, консультуюся з юридичних питань. Друзі дітей, їх батьки, мої родичі, друзі, знайомі, мої клієнти – всі за мною. Мені дуже допомагає знання болгарської мови, я повністю все розумію і багато чого роблю сама, але дуже мало часу. Все це триватиме довго, але я борюся и боротимусь за своїх діточок!

Більше за все я зараз переживаю за їх психічний стан, адже вони весь час зі своїм батьком, дуже мало спілкуються з дітками. А скоро – до школи. Молодша донечка, Боряночка, має йти до першого класу, Іскра до 5-го класу, вони обидві записані в 1 школу в Києві, я просто в розпачі! Я так хочу пригорнути моїх донечок якнайшвидше!

Коментарі  

Наталiя
0 # Наталiя 10.09.2018, 02:59
Я знаю эту семью 5 лет.Мы очень близко общаемся.Полнос тью поддерживаю Наталью,она очень хорошая и заботливая мама.Всегда много времени уделяла Искре и Боряне.Мы дружили семьями-неоднок ратно отдыхали вместе в Киеве и за рубежом,так же в их болгарском доме.Я и мой муж готовы давать все показания в суде.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.