Життя має бути барвистим і ... солодким

Наш співрозмовник - кондитер Оксана Клименко

Життя, як та мозаїка - різнопланове и барвисте. І тільки від самої людини залежить, яких кольорів у ньому буде більше: сірих та нудних, чи житєстверджуючих.

У кожного, хто переїхав жити з України в Болгарію, своя історія такого вибору. У чомусь історії схожі, але є й суттєві відмінності. Адже скільки людей - стільки й доль.

Ми зустрілися з Оксаною Клименко - чудовою дружиною і матір'ю, майстром-кондитером, яка радує багатьох смачними тортами, кексами, іншими витворами кондитерського мистецтва.

- Пані Оксано, Ви жили і працювали в славному місті Дніпрі. Здається, Вам нічого не бракувало: була робота в затишному офісі, будинок, сім'я. І ось Ви переїхали у Болгарію. Чому визрів такий план, і чому саме в Болгарію?

- Зіграли роль кілька факторів. Дніпро -- промислове місто, дуже забруднене, діти постійно хворіли на алергію, дуже хотілося відвезти їх жити до моря. Початок військових дій в Україні тільки підштовхнув нас до рішення, яке давно визріло. Болгарія, напевно тому, що я закохана в цю країну з дитинства. Коли мені було 11 років, перший раз побувала за кордоном із мамою на відпочинку. І це була саме Болгарія. Ще тоді вона полонила мене своєю чудовою природою, теплим і ласкавим морем, привітними і доброзичливими людьми, і ... морозивом зі смаком ківі, аромат та смак якого пам'ятаю досі, хоча минуло вже більше 30-ти років!!! Ох уже те морозиво! Мабуть, це й стало вирішальним фактором (сміється).

- Розкажіть, як обирали місце проживання? Адже можна і розгубитися: кожне місто країни троянд унікальне і неповторне - й місцем розташування, і звичаями.

- Ми жителі великого міста, які звикли до постійного руху, великої кількості людей і до розвинутої міської інфраструктури. Вибір припав на Варну -- приморське місто з цілорічним активним життям, де прекрасно поєднуються життя в місті і одночасно - відпочинок на морському узбережжі. Обожнюю це місто і кожен день закохуюся в нього по-новому. Варна дуже затишна і спокійна, зі своєю давньою і дуже цікавою історією. А тільки те, що кожен день можна прийти до моря, почути плюскіт хвиль, побачити море і влітку, і взимку -- досі надихає і радує нас!

- Треба бути все-таки рішучою, в чомусь навіть авантюрною людиною, щоб так кардинально змінити не лише своє життя, а й звичний побут усіх членів родини. От, наприклад, ваші обидва сини мали йти вже не до української, а до болгарської школи. Інша мова, інша програма. Як вони змогли адаптуватися?

- Діти дуже спокійно поставилися до переїзду. Для них це було схоже на велику захоплюючу пригоду. Тут вони дуже швидко освоїлися. Звичайно, перший час нудьгували за своїми українськими друзями, але з часом друзі з'явилися і тут. Мову вивчили дуже швидко, зараз уже говорять без акценту. Але при цьому ми завжди з великим задоволенням їздимо в Україну, там живуть наші бабусі і дідусі, наші друзі. Як би гарно нам тут не було, але коріння наше в Україні, ми постійно на зв’язку зі своїми родичами. Ми не політики, але, повірте, дуже нам болить, якщо в нашій рідній країні якісь негаразди. А їх немало…

- У Варні одна з найпотужніших українських організацій у Болгарії. Чи берете участь у її діяльності?

- Ну а як же інакше? Ми всі українці. Завжди дуже раді бачитися і спілкуватися з нашими співвітчизниками, чути рідну мову. Коли проводяться якісь заходи і звучить гімн України, важко бути спокійним. Тут і гордість за могутність нашої держави, славних лицарів, що мечем боронили її від загарбників, а потім розбудовували.

Ми всі дуже вдячні очільникам, активістам-діаспорянам, які так багато роблять для єднання українців, що проживають у Болгарії. Вони і про відзначення наших національних свят дбають, і про патріотичне виховання української молоді. Ми ж повинні нащадкам своїм передати, що всі вони – діти гордого волелюбного козацького роду.

- А чим займається Ваш чоловік Олексій?

- Чоловік за освітою юрист, у Болгарії він не зміг працювати за фахом, і тому відкрив свою фірму по прокату автомобілів.

- Тут, у Болгарії Ви, пані Оксано, зарекомендували себе як вправний кондитер. Ви справжня спокусниця, бо неможливо, не сковтнувши слини, дивитися на створені Вашими ніжними і вмілими руками торти, інші шедеври кондитерського мистецтва. Ви десь навчалися цій справі?

- Пекти і готувати я любила з дитинства. Перший свій торт з мастичною прикрасою у формі «Одиниці» я зробила на перше святкування річниці молодшого сина. Причина була банальною -- пізно звернулася до кондитерів і не змогла замовити торт: у майстринь все було розписано. Ось і вирішила -- а чому б не спробувати самій зробити красу? Це було трохи більше 8 років тому. Торт зустріли гучними оплесками, ніхто з гостей не вірив, що виготовила його сама. Надихнувшись таким успіхом, я продовжила робити оригінальні торти -- спочатку для своїх друзів, потім стали звертатися друзі друзів. Далі -- більше, я «невиліковно захворіла» на «тортоманію», почала купувати спеціалізований інвентар і обладнання. Потім наші друзі подарували мені сайт. Так і почалася моя «солодка» творчість. Мені хотілося творити, дивувати чимось незвичним, вишуканим. Звичайно, згодом було багато навчальних майстер-класів у знаменитих кондитерів та флористів. Вчуся досі - щороку з'являються нові тенденції та напрямки в кондитерській промисловості. Хочеться вміти все!

- Вважається, що торти, особливо із кремом, то серйозна загроза стрункій статурі, що це страшенно калорійна їжа. А чи не можна робити так, щоб смачно і .. не дуже калорійно?

- Головне - вміти імпровізувати з продуктами і смаками. Зараз існує безліч рецептів приготування низькокалорійних кондитерських виробів, дуже корисних для здоров'я. Мигдальне і кокосове борошно, сир, ягоди, різноманітні фрукти -- все це використовую при приготуванні солодких страв. Цукру, вершкового масла – поменше, побільше фантазії, навіть якоїсь доброї магії. Зараз дуже популярні і найбільш затребувані французькі мусові торти і десерти – дуже легкі, ніжні, з фруктовими або шоколадними нотками. Покриваються такі десерти дзеркальним глазуром або шоколадним велюром. Справжнє свято краси і смаку!

Кондитер – це певною мірою ще й архітектор, бо треба на якийсь ювілей чи родинне свято не просто спекти торт, а й оформити його чи то у формі книги, чи навіть якогось саду або палацу; і флорист – якщо замовник хоче бачити на торті цукрові, вафельні чи кремові квіти; і візажист, і модельєр, і стиліст. Так що бачите, скільки професій мала опанувати. Справа це ой яка нелегка, вимагає надзвичайного терпіння. Та задоволення від такої роботи, від вдячності замовника, зачарованого неповторною красою, то моя перемога, мій тріумф.

- Чи багато у Вас замовників?

- Слава Богу, за 3 роки життя і роботи в Болгарії вже маю постійних замовників, котрі мені повністю довіряють, і постійно з‘являються нові поціновувачі смачних, натуральних і красивих тортів – всім завжди раді!

- Розуміємо, що у Вас свої секрети, які Ви не захочете оприлюднювати. І все ж дуже хотілося, щоб Ви поділилися рецептом якогось тортика – щоб і бюджетним був, і не складним у приготуванні.

– Кожна господиня в Україні варить борщ. Рецепт усім відомий, але в кожній хаті він різний за смаком. Так і тут. Я пропоную рецепт приготування дуже швидкого і легкого «Матусиного торту», а ви вже самі постарайтеся не просто використати вказані інградієнти, а вкласти душу і любов при приготуванні, робити все не з примусу, а з великим бажанням.
Отже, записуйте:

2 яєць
1 склянка ( 200-грамова) цукру
1 склянка кефіру (в Болгарії використовую кисело мляко)
1 склянка будь-якого варення
2 склянки борошна (брашно тип 500)
2 чайні ложечки соди
400 грамів сметани 20%
Цукрова пудра, горіхи

Збити яйця до пишності, добавити цукор, збивати ще хвилин 5, добавити 1 склянку борошна, перемішати, добавити кисело и варення – добре перемішати. Наприкінці добавити соду (не гасити) і 2-у склянку борошна. Збити до однорідності. Випікати в духовці, розігрітій до 170-180 градусів (залежить від духовки) до готовності. Готовий корж розрізати теплим на 3-4 коржі. Для крему з’єднати сметану з цукровою пудрою (за смаком, десь 4-5 ложок). Промазати коржі кремом. Можна добавити горіхи.

Приємного апетиту!