Про свої незабутні зимові канікули, Різдво у колі української діаспори у Болгарії і новий тур, який стартує у лютому, в ексклюзивному інтерв’ю розказав лідер гурту «ТІК».
«І хтось мені скаже: а ти що співаєш?
Де твоя зброя? Народ піднімай!
Я просто перезаряджаю набої.
А ти коли хочеш – зі мною співай!»
Сьогодні у нас в гостях справжній патріот України, соліст гурту «ТІК» Віктор Бронюк.
- Пане Вікторе, які ваші враження від зимової Болгарії? Як відпочили?
- Відпочили чудово, хоча наша поїздка була досить спонтанною. Влітку з родиною ми щороку відпочиваємо у Болгарії, яку дуже полюбили за чудовий клімат, неабияку гостинність, якісний сервіс, смачну різноманітну кухню і при цьому всьому - дуже помірні ціни. Давно хотілося побачити зимову Болгарію, про гірськолижні курорти якої я чув чимало хороших відгуків. Але справ наприкінці року було стільки, що за організацію відпочинку взялися у останній момент. На різдвяний період вже багато готелів були заброньовані, але маємо гарних друзів з української діаспори у Болгарії, і саме вони буквально за 5 хвилин допомогли із бронюванням готелю. За вісім днів відпочинку ми з дружиною і дітьми отримали чимало чудових вражень! Головне – нарешті вся родина стала на лижі!
- Ви – вправний лижник?
- Я - початківець. Власне, це вдруге у житті став на лижі. Мій перший досвід, шість років тому у Буковелі, був не дуже вдалим: поки з’їхав з гірки, мене тричі на шаленій швидкості збивали інші лижники (посміхається). При тому всьому, що я нікому дорогу не перегороджував, а пробував акуратно спуститися… На щастя, цього разу все було більш позитивно. Найбільше, що вразило і порадувало – тверезі і культурні лижники. За весь час, що ми були у Болгарії, жодного разу не бачили людей, які напідпитку ставали на лижі. Так що ніхто не заважав насолоджуватися катанням і прекрасними навколишніми краєвидами. Ми відпочивали на гірськолижному курорті у мальовничому містечку Банско, що з усіх сторін оточене розлогими горами, які поєднують у собі і ліс, і скелі, і вершини з білими шапками. Спускалися з найвищої гори Балканських гір, яка знаходиться на рівні 2600 км над рівнем моря. Було дуже незвично, що внизу тепло + 15 градусів!, а у горах – сніг і хороші траси. Гірськолижні курорти Болгарії: Банско, Боровець, Пампорово - взагалі вважаються найтеплішими у Європі. Ми познайомилися з інструктором із Сербії, який до цього багато років працював у Швейцарії та Австрії, і він підтвердив, що іншого такого місця, де +15, а можна кататися – не знайти. Якщо в Альпах часто вітряно і морозно, то у Болгарії на гірськолижних курортах дуже помірний і м’який клімат. Це особливо важливо, коли їдеш відпочивати з дітьми. Мій син Данило, наприклад, вперше став на лижі і швидко став найкращим лижником у нашій родині: буквально два рази покатався на малих гірках, а потім без падінь скорив дорослі траси! А от дружині і дочці Єві найбільше запам’ятався релакс після гірськолижного катання. У нашому готелі був чудовий басейн і SPA-процедури. І все – знову ж за дуже помірні ціни. Коштів, які ми на родину витратили у Болгарії, на жаль, аж ніяк не вистачило б на аналогічний відпочинок в українських Карпатах. До речі, у Болгарії зустріли дуже багато українців. Чесно кажучи, навіть не очікували! Співвідношення ціна/якість стають визначальними і взимку у Болгарію приїжджають дуже багато українців з південних регіонів – Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей.
- У Болгарії українці також єднаються. Створено кілька потужних українських організацій. Чи доводилося бачитися з їхніми представниками? Які враження від цих зустрічей?
- З представниками української діаспори у Болгарії ми познайомилися ще минулого року, коли з моїм другом, найсильнішою людиною планети Василем Вірастюком були у справах на півдні Болгарії. Чесно кажучи, до цього я не знав, що у Болгарії така чисельна українська діаспора. І що особливо важливо - громада дуже активна! З початку війни на Сході України українці, що живуть у Софії, Варні та багатьох інших містах, активно допомагають нашим героям, постійно надаючи волонтерську допомогу. Вони і медикаменти передавали, і влітку постійно організовують відпочинок для діток, чиї батьки загинули у зоні АТО та є учасниками бойових дій. А торік в офісі українського центру в Болгарії я став свідком, як медикаменти для наших героїв приніс…росіянин – бізнесмен, який давно живе у Болгарії і підтримує Україну. Ось такі цікаві речі інколи щастить бачити і тоді вкотре усвідомлюєш, як важливо, коли українські громади об’єднуються і стають сильними! Цього ж року з представниками української діаспори у Болгарії «Балканська Січ» нам вдалося зустрітися якраз на Різдво. Хоч Болгарія – православна країна, але Різдво там святкують за григоріанським календарем – 25 грудня. Головний святковий персонаж – Дядо Коляда. Болгарський Дід Коляда такий же сивобородий дідусь з мішком подарунків як і Дід Мороз, от тільки розносить смаколики і презенти діткам до Нового року. І хоч його ми вже не застали, 7 січня у гарному колі за нашими українськими традиціями відзначили Різдво. Звісно, обговорювали з представниками української діаспори проведення концерту «ТІК» у Болгарії. Домовились: як тільки буде нагода, виступ відбудеться!
- Чи надихнула вас нова поїздка до країни троянд на створення нових пісень?
- Звичайно! У цьому і є суть відпочинку: набратись вражень, щоб з новими силами творити! Відпочинок – це, в першу чергу, переключення уваги, можливість «відключити» мозок від буденних справ. Як би не хотілося, але вдома це рідко вдається зробити. Все одно хтось дзвонить, постійно виникають поточні справи. А от коли їдеш за кордон, всі рідні та друзів знають, що певний час ти будеш без зв’язку, тоді спокійно лишаєш телефон у номері і можеш повноцінно насолоджуватися відпочинком. А вже коли відновив сили, отримав нові емоції і до справ, і до роботи з радістю повертаєшся.
- На початку року прийнято підбивати підсумки минулого і будувати плани на майбутній. Що вважаєте своїми найбільшими творчими здобутками у 2017 році?
- 2017-й рік для нашого гурту «ТІК» був дуже плідним і насиченим. Ми відзняли три нові кліпи: у січні - «АЛЬО-НА», у липні – «Емочка», у грудні – «Волошки». А головне – мали незабутні зустрічі з нашими шанувальниками! У лютому-березні з великим туром «EuroDвіжн» відвідали 23 міста України. І кожен концерт був незабутнім! Повним нових знайомств, теплих зустрічей, сюрпризів на сцені і поза нею. Після концерту в Умані у нашому гурті на одного татуся стало більше – у тромбоніста Сергія Шамрая народилась донечка. А під час концерту у Вінниці колискову «Тане вечір» вперше зі мною на сцені співала моя дочка Єва. Цей виступ був дуже особливим і хвилюючим для нас обох. Незабутніми були і наші концерти у містах Східної України: Херсоні, Харкові, Миколаєві, Дніпрі. Зокрема, у Харкові, зібравшись перед концертом, люди просто встали і всі-всі почали співати гімн України! Це була неймовірно красива і щира картина, яка вкотре довела, що хто б що не хотів, а Харків – наш, український! Фінальний концерт українського туру ми відіграли у Києві, де виступили з ансамблем пісні і танцю Збройних сил України. А потім тур «EuroDвіжн» мав своє продовження за кордоном: влітку «ТІК» був хедлайнером Канадсько-Українського національного фестивалю (Canada’s National Ukrainian Festival) у містечку Дофін у провінції Манітоба.
- Які маєте плани на 2018 рік?
- Нові пісні, кліпи, гастролі – планів і цікавих ідей на цей рік маємо багато! Колектив живе і творча робота вже кипить. Цього року будемо продовжувати радувати і приємно дивувати своїх прихильників. З найближчих подій – наш новий тур Україною. П’ять років тому, у 2013 році, у нас був дуже вдалий «Великий тур маленькими містами». Зараз вирішили повторити успіх і збираємося з концертами відвідати невеликі міста. Адже зазвичай артисти виступають у обласних центрах, а трохи менші міста оминають. Це «неписане правило» і будемо ламати, адже гарна пісня має звучати всюди! Зараз саме допрацьовуємо графік туру, який плануємо розпочати наприкінці лютого. Також традиційно маємо багато запрошень виступів за кордоном. Тому після українських концертів будемо продовжувати розширювати географію гастролей. Дасть Бог, цього року і в Болгарії виступимо!
- Назва вашого гурту «ТІК» нам дуже імпонує, адже розшифровується, як «Тверезість і Культура». Нашому суспільству так бракує цих якостей: тверезого способу життя, культури спілкування. Навіть з екранів телевізорів (а ми тут дивимося передачі наших телеканалів) часто звучать брутальні речі, часто мовлення ведеться російською мовою. Чи продовжуватиме «ТІК» силою і владою пісенних творів і надалі нести культуру в маси?
- Ми – не з тих, хто стане кривити душею. Все, що робимо, йде від чистого серця. І воно у нас – на 100 % українське. Я змалечку розмовляв виключно українською мовою і не знаю, що таке має статися, щоб заспівав російською. При цьому, нас інколи звинувачують у використанні суржика. Але ж ми працюємо у жанрі стьобу і сатири, то й лексика у нас має бути народною, тією, якою спілкується більшість людей. До речі, до нас таку «ганебну» штуку робили і Микола Гоголь, і Михайло Коцюбинський. Приміром, останній, аби написати свої кращі твори, їхав у села і вивчав місцеві діалекти. А мені особливо приємно, що книжки Сосюри та Загребельного неодноразово потрапляли до рук слухачів саме після наших концертів. Якось мені написала дівчинка, яка назвалася внучатою племінницею Сосюри. Дякувала, що популяризуємо творчість її діда. Коли своїми патріотичними піснями ми даруємо людям можливість над чимсь задуматися, це чудово. А якщо наші веселі пісні комусь просто піднімуть настрій – це теж успіх! З гумором ми не розлучаємось, тому що певні речі та ситуації люди не готові сприймати буквально, коли про гострі проблеми кажеш їм у очі. А от через якісь смішні образи чи цікавих персонажів, шляхом висміювання, починаєш їм вказувати на суспільну чи соціальну проблематику, і вже легше ці серйозні питання сприймаються. Тому наше головне завдання – своєю музикою дарувати людям щиру, справжню емоцію. Якщо це лірика, вона має торкатися тонких струн душі, якщо щось смішне – змусити людину посміхатися, що теж багато чого варте. У момент, коли людина посміхається, вона не здатна зробити щось погане, дурне чи непристойне. Тому наше завдання - робити світ добрішим.
- Розкажіть трохи про свою дружину Тетяну. І дайте рецепт: як зберегти кохання у родині?
- Насамперед, у парі обов'язково повинні бути взаємоповага, взаєморозуміння й насолода кожним моментом. Ну і без романтики, природно, не обійтися (посміхається). Інша справа, що з роками її розуміння трансформується. Для молодих закоханих романтика в одному, для пари, яка вже прожила роки разом – в іншому. Спочатку, коли діти маленькі, нікуди не можеш вирватися, а коли з'являється можливість побути удвох, просто прогулятися вечірнім містом – це вже романтика. Ми із дружиною максимально багато часу проводимо з дітьми, але й удвох намагаємося кудись вириватися. Для пари це дуже важливо. Наша сімейна традиція - бути разом тоді, коли з'являється можливість! Якщо в мене є вільна хвилинка, я проведу її, у першу чергу, з дружиною й дітьми, а не буду займатися іншими особистими питаннями. Ми любимо всі разом поганяти м’яча, пограти у бадмінтон, з’їздити у ліс, подивитися цікаві фільми, розгадувати головоломки чи майструвати. Цього року у нашої родини - ювілей. 12 липня, у День Петра й Павла, будемо святкувати 10-ту річницю весілля. Щасливий, що за цей час ми з дружиною не просто не втратили, а закріпили ті почуття, які нас поєднали. Нам так само легко, комфортно й цікаво разом, як і у перший день нашого знайомства. Я вдячний своїй Танюші, що вона завжди з розумінням ставиться до всіх «нюансів» моєї роботи: що можу і на свята працювати, і раптово кудись поїхати, бо у графіку з’явився новий концерт. Я постійно у роз’їздах і на гастролях з гуртом «ТІК», тому вихованням дітей більшою мірою займається дружина. Моя Таня - справжня упорядниця нашого будинку, берегиня нашого сімейного вогнища. Той затишок, який маємо вдома - це, в першу чергу, її заслуга. Часто цінні поради вона дає мені і у творчості. До думки дружини я завжди прислухаюся. Вроджена жіноча інтуїція у неї підкріплена і гарним смаком, і досвідом, адже свого часу Таня теж була причетна до світу шоу-бізнесу - займалася організацією концертів.
- З 2008 року ви є головою благодійного фонду «Подільська громада», який визнаний найкращим благодійним фондом України. Чи існує цей фонд і донині?
- Звісно! «Подільська громада» плідно працює і наш фонд успішно реалізовує найрізноманітніші проекти. Зараз у фонді я є головою погоджувальної ради. Наше гасло незмінне: «Ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим». Фонд ми створювали спільно з владою та ініціативними мешканцями Вінниці, хотіли, аби наша організація не стала ще однією калькою на вже існуючі, коли вся діяльність обмежується освоєнням якихось ресурсів чи ходінням зі скриньками по вулиці і збиранням коштів з населення. Зміст нашого фонду глибший і цікавіший: ми вирішили стати надійним містком між активними учасниками громади, владою і бізнесом. За десять років здійснили багато цікавих проектів, починаючи від відкриття школи-адаптації для дітей-інвалідів, облаштування спортивних майданчиків, створення комп’ютерних класів у сільських школах, і закінчуючи відкриттям пам’ятника Тараса Шевченка на Музейній площі у Вінниці, підтримкою українських фестивалів та проведенням екологічних проектів. Коли після анексії Криму в Україну прийшла війна, звісно, Фонд не зміг залишитися осторонь. Спочатку допомагали людям із переселенням, потім шукали одяг та амуніцію для солдат, що йшли воювати. І чим більше загострювалися бойові дії на фронті, тим більше невирішених питань поставало, тож ми почали займатися буквально всім: що просять хлопці, те й намагаємося якомога скоріше дістати й доставити. Я завжди тільки «за» те, щоб приєднатися до гарних, якісних соціальних проектів. Зараз особливо хочеться підтримати обдаровану молодь, тому на базі «Подільської громади» ми також створили Корпоративний Фонд «ТІК». До нас люди часто звертаються за персональною допомогою, а оскільки ми вже повернули у бік Європи, хочеться, щоб все робилось цивілізовано. Щоб ми вже переходили від спонтанної благочинності до цивілізованої філантропії – робили нормально організовані проекти, де все прозоро і якісно. Щороку у наш Корпоративний Фонд гурт «ТІК» акумулює певну суму грошей і ми проводимо різні конкурси й мікрогранти для творчої молоді.
- Найвища нагорода для Вас, звичайно, визнання творчості, переповнені зали на концертах. Але у Вас є і офіційні нагороди: Ви - почесний громадянин Вінниці, маєте церковну медаль «За жертовність і любов до України». Що це за медаль?
- Це медаль, якою Українська православна церква Київського патріархату відзначала тих людей, які з початку війни на Сході України допомагали бійцям, армії та внутрішнім переселенцям. На той момент, коли проходило нагородження, мене у Вінниці не було, тож потім керівництво єпархії запросило мене і митрополит Михаїл особисто вручив цю почесну нагороду. Гарні зв’язки підтримуємо досі. Більше того - у мене з університетських друзів є багато тих, хто служать у церкві та стали військовими капеланами і тепер безпосередньо на фронті допомагають нашим хлопцям. Як на мене, не бути осторонь суспільних проблем - це обов’язок кожного громадянина та християнина. Якщо сьогодні є можливість комусь допомогти, це потрібно робити. Зі світлими помислами і щирою душею!
- Наша щира вдячність Вам, нових творчих здобутків на благо рідної неньки-України!
