- Пані Наталю, поглянувши на Вас, мимоволі виникає питання: чи на Чернігівщині, звідки Ви родом, не знайшлося красивого і сміливого парубка, який зміг би підкорити Ваше серце? Адже Ви вийшли заміж за болгарина, переїхали до нього на батьківщину, кардинально змінили своє життя. І все це заради кохання?
- В Україні багато красивих і сміливих хлопців. І на Чернігівщині, де я народилася, і на Донбасі, де пройшли мої шкільні роки, і в Дніпропетровську, де я прожила останні 20 років перед еміграцією. Знаєте, я вам розповім один кумедний випадок, ще з мого дитинства. Коли ми були в першому класі, вчився з нами в паралельному один хлопчик, Іван Іванов. Такий собi бешкетник. І якось за дрібну провину мама мені сказала : „Будеш погано себе поводити, вийдеш заміж за Ваню Іванова“. Я була хорошою дівчинкою, і школу закінчила на вiдмiнно . Але мамині слова виявилися пророчими ( сміється). Мого чоловіка звуть… Іван Іванов. Долю не обдуриш.
- Інша країна, частинкою якої маєте стати і Ви. Інша мова, інші звичаї. І хоч є родина, та Ви не з тих людей, які прагнуть спокою і розміреності (хоча це одна з основних рис болгар). Як знайшли своє місце у новому середовищі, чи вдалося реалізувати себе як дизайнеру, висококласній швачці.
- Ви знаєте, я закохалася в Болгарію ще до знайомства з чоловіком. І мріяла заощадити хоча б на маленький будиночок та переїхати сюди на схилі літ. Але доля знову втрутилася і послала мені чоловіка. На мене впало одразу два кохання, тому мені все в радість у цій країні -- і природа, і мова, і люди. Я тепло згадую своє життя в Україні, але моєю другою Батьківщиною стала Болгарія. Тут я наче народилася заново, тут у мене з'явився новий творчий напрямок. Вдома я в основному займалася пошиттям одягу на замовлення. У Болгарії у мене є можливість займатися тим, про що давно мріяла -- сумками та аксесуарами, придуманими особисто мною.
- Що надихає Вас на нові розробки, проекти? Чи знайшли спосіб реалізовувати свої моделі?
- По-різному з'являється натхнення. Буває, що це роботи іменитих майстрів. Дивишся і думаєш -- класна ідея, я теж хочу зробити щось подібне, тільки своє. Або, наприклад, подорожі, нові люди. Музика. Шурхіт листя під ногами в парку. Метелик. І розквітла квітка на підвіконні. Або ось бува їдеш в автобусі, і раптом - раз! - і звідкись в голові оце взялося. Ідеї літають у повітрі. Завжди можна зловити котрусь із них Не ловіть гав, ловіть iдеї! (сміється ).
- А як Ви реагуєте, коли бачите людину, вбрану в одяг, створений Вами?
- Ой, дуже радію! Знаєте, мені не байдуже, що там людина заплатила й пішла собі. Я хвилююсь за кожну річ. Іноді мене знаходять в інтернеті мої колишні клієнти і пишуть теплі листи. Я поїхала, а мої речі залишилися, вони живуть і радують людей. І це так зворушливо! Є у мене і віддані шанувальники. Вони замовляють у мене речі вже по три, п'ять, вісім років. Або ось ще буває, дзвонить мені хтось із знайомих і каже: "Ой, їхали по місту, таке пальто бачили, прямо Ваш почерк! От тут так, а там ось так, не Ваша робота випадково?" І виявляється, що моя. Приємно, не буду приховувати.
- Чи використовуєте у роботах українські та болгарські народні мотиви?
- На перший погляд, у моїх роботах немає нічого національного. Але я одного разу бачила в музеї гуцульський кожушок з овчини, щедро оздоблений плетінням із тонких смужок шкіри. Я часто використовую таке в роботі. Так що навіть якщо я і не збиралася створювати нічого етнічного, українські гени беруть своє.
- Для Вашої роботи, напевне, потрібна реклама. Як вирішуєте цю проблему?
- Кращою рекламою вже багато років залишається «сарафанне радіо». За ним iде інтернет. Мені пощастило -- я можу жити й працювати в Болгарії, а свої речі продавати по всьому світу. Мої сумки вже носять в Англії, Бельгії, Швейцарії. Кілька шкіряних паскiв поїхали до Америки. Я вірю, що це тільки початок.
- Без друзів неможливо жити, а тим більше творити. Чи є у Вас друзі, як проводите свята?
- Я людина відкрита, товариська. Звичайно ж, тут з'явилося багато друзів. Зрозуміло, що без свого середовища ніяк, тому це передусім земляки. Але не менш прекрасні друзі у мене болгари. І ще завдяки чоловікові я здружилася з турками. У мене з'явилася ще одна любов -- місто-казка Стамбул. Люблю гостинний будинок своїх друзів, люблю пірнати в їхнє середовище -- це те, чого не покажуть на жодній екскурсії. Скоро Новий рік, і я вже в передчутті поринути в казку. Дуже хочу відзначити свята з ними!
- Пані Наталіє, знаємо, що Ви – великий патріот України, що вболіваєте за долю українського народу. А якусь практичну допомогу надаєте нашим бійцям в АТО, їхнім родинам?
- Переживаю, як не переживати. Мама в Волновасі залишилася. Брат із дружиною втекли з Донецька.
У мене в Україні клієнти є, пару раз гроші за речі просила перекладати не мені, а в київський шпиталь. Це така крапля в морі. Мамі там дуже важко, більше їй допомагаю. Ну а випадки, коли здавала свої три копійки, навіть згадувати не хочу. Війна бездонна. Дай Боже, щоб вона закінчилася раніше, ніж у нас закінчаться сили. Ми переможемо, я вірю в це!
- Від розмови з Вами стає тепліше на серці. Це означає, що Ви несете позитивну енергію. Дай, Боже, Вам і надалі лишатися такою енергійною і небайдужою.
Коментарі