22
Пт., бер.

Тільки камінь росте без коріння – впевнена українка Галина Тимошенко, залюблена в Болгарію

- Пані Галино, Ви родом зі знаменитої гоголівської Диканьки на Полтавщині. У багатьох сама назва цього населеного пункту відлунює чимось казково-міфічним, а дівчата, які там народилися, мають бути вродливими, як Оксана, трішки лукавими, як Солоха. Чи відчуваєте у собі такі риси характеру?

- Єдине я знаю точно, що диканський народ, безсумнівно, самобутній та талановитий, а мій характер — то суміш батьківського виховання та колоритного оточення.

- А ще у Диканьці добре знали Вашу бабусю – Ганну Панасівну Барабаш. Мала жінка вмілі руки, працювала швачкою у комбінаті побутового обслуговування населення. Чимало дівчат зваблювали хлопців у сукнях, пошитих нею. А ще виділялася особливою вродою: смуглява, з терновими очима. «Бо ж болгарка», -- говорили про неї. – Недаремно Володимир із армії привіз. Наче ж на Одещині служив, де там ті болгари взялися?» 
Що Ви, пані Галино, знаєте про бабусю, про її малу батьківщину?

- З самого дитинства знала, що моя бабуся за національністю болгарка. Я чула болгарську мову, коли вона говорила зі своєю ріднею. Коли ця сама рідня приїздила до Диканьки, то наш будинок перетворювався на невеличку болгарську діаспору.
Згодом почала цікавитись детальніше бабусиною батьківщиною, з того часу я вже знала, що вона народилась у болгарському селі Виноградівка Тарутінського району Одеської області. Чому болгарському? Бо більшість населення були за національністю болгарами. Дівоче прізвище бабуся мала Каражеляскова. А ще, чомусь, мені дуже запам'яталось дівоче прізвище бабусиної мами -- Сеїз.

- Так випало, що і Ваша доля пов’язана з Болгарією. Це не випадково?

- От якраз моє перебування у Болгарії -- це результат саме випадку. Я б підкреслила – щасливого випадку. У 2014 році я дізналася, що уряд Болгарії сприяє у легалізації етнічних болгар, це здалося мені досить цікавим. Буквально через деякий час один із друзів повідав, що є люди, які можуть надати грамотну кваліфіковану консультацію з цього питання. З того часу і почалась моя випадкова історія з Болгарією, я займалася оформленням документів здебільшого із цікавості, а коли приїхала сюди з сім'єю, то зрозуміла — я хочу тут жити.

- Чи довелося Вам побувати на батьківщині бабусі, чи підтримуєте зв’язки з її родиною?

- Вперше я побувала у с. Виноградівка у 16 років. Це було страшенно цікаво: незвично побудовані садиби, погріби з діжками для зберігання вина, двори, густо засаджені виноградом, інші на зовнішність люди і ВСІ говорять болгарською. Діти та вчителі говорять у школі українською, але болгарську також вивчають.
Згодом, я вже бувала там частіше, та незважаючи на “глухомань” я там відпочивала душею. З болгарськими родичами ми дуже близькі, хоч бачимось один-два рази на рік, враження, що живемо по сусідству. Мої родичі, частина яких проживає в Одесі, і досі говорять між собою болгарською.

- Що Вашій родині особливо смакує з болгарської кухні?

- З болгарської кухні моя сім'я полюбляє банніцу та міліну. Я пам'ятаю, як вперше бабуся готувала для мене міліну. Це щось надзвичайне!

- Ну що ж, пані Галино, нехай тільки добро зустрічається Вам і на болгарській, і на українській землі!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Advertisement
Sign up via our free email subscription service to receive notifications when new information is available.