"Болгарія не бере участі у спільних постачаннях снарядів в Україну разом  із ще 9 країнами", - заявив президент Румен Радєв у Брюсселі перед початком саміту ЄС. Він доповнив, що лише 17 держав уклали угоду про постачання в Україну.

"Болгарія бере на себе зобов'язання щодо виробництва снарядів для потреб наших партнерів, якщо вони цього запросять, а не для України", - уточнив президент Радєв. За його словами, Болгарія розширюватиме можливості своєї оборонної промисловості, щоб поповнювати свої запаси та допомагати в цьому іншим країнам-членам ЄС, але висуне умову, щоб продана зброя не реекспортувалася в Україну.

"Болгарія є важливою частиною європейського механізму  зміцнення миру. Ця ініціатива була створена у 2021 р. – за рік до війни в Україні. Тому ми високо оцінюємо візит комісара Тьєррі Бретона, який розпочався саме з Болгарії як визнання традицій, досвіду та великого потенціалу нашої оборонної промисловості", - заявив Радєв.

Президент зазначив також, що цілком можливо,  Болгарія буде прийнята до Шенгенського простору у жовтні, якщо виконає всі важливі кроки та реалізує необхідні законодавчі зміни.

У 2022 році тимчасовий захист у Бургасі отримали понад 50 тисяч українських біженців. Почесний консул України в Болгарії  Дімітар Караненов вручив грамоти мерам та громадським організаціям на знак вдячності за активну роботу з подолання міграційної кризи та допомогу тим, хто втік від війни.

Дипломи від імені колишнього дипломата України в Болгарії  Віталія Москаленка, термін повноважень якого минув нещодавно, отримали мери муніципалітетів Приморско, Несебр, Созополь та Поморіє, а також представник громадської організації Lions Club «Via Pontica»  Деян Денєв та представник ротаріанського співтовариства в Бургасі Катя Касабова.

«Організація, яку змогла створити місцева влада в плані реєстрації всіх українців, створення кризового штабу та всієї логістики, яка відбувалася торік, була приголомшливою. Наша область була тоді обличчям держави, і ми щиро вдячні усім вам», — сказав Дімітар Караненов.

У ході заходу стало відомо, що лише в Бургаській області за останній рік статус тимчасового захисту набули понад 50 000 українських біженців, а фактично мешкають близько 65 000.

Робота з прийому та адаптації громадян України була спрямована безпосередньо на охорону здоров'я, забезпечення місць у дитячих садках і школах та надання допомоги у працевлаштуванні українським біженцям.

"Необхідно продовжити всеосяжну підтримку ЄС Україні", - заявила заступник міністра закордонних справ Болгарії Веліслава Петрова учасникам регулярного засідання Ради ЄС із закордонних справ, яке відбувається у Брюсселі.

Вона наголосила і на підтримці Болгарії європейській перспективі України, заохочуючи прогрес у реформах та виконанні критеріїв.

"Болгарський службовий уряд не готує нової угоди про надання додаткової військової та військово-технічної допомоги Україні", - заявив службовий міністр оборони Дімітр Стоянов у Брюсселі. Він бере участь у зустрічі, де обговорюються постачання ЄС Україні 155-мілімітрових снарядів.

"Болгарія не є частиною цього загального держзамовлення і не може бути. Болгарська армія не має в своєму розпорядженні зброї, яка може використовувати цей калібр", - заявив міністр Стоянов. Він уточнив, що державні заводи "Терем" не виробляють боєприпасів цього калібру. "Такі виготовляють Вазовські машинобудівні заводи в Сопоті, "Емко" та "Трансмобіль" - це болгарські компанії, приватні та державні. Болгарська армія надає те, що може бути надано. У нас нижче норми запасів, так що ми не можемо надати додаткову військову допомогу" , - заявив Дімітр Стоянов.

Після початку російської агресії 2022 року Україна стала другим за значимістю імпортером болгарських товарів поза ЄС, випередивши таких традиційних для Болгарії торгових партнерів, як Сербія та США. За даними Національного статистичного інституту, обсяг болгарського експорту в Україну за 2022 рік досяг рекордних 1,15 млрд. євро, за показником всього за рік до цього - 406 млн. євро. Більше половини припадає на частку пального, переважно дизельного палива, за ним йдуть болгарські ліки, санітарні матеріали та продукти харчування. Дані не враховують експорту болгарських боєприпасів до України, реалізованого через треті країни.

Основним торговим партнером Болгарії поза ЄС, як і раніше, залишається Туреччина, яка імпортувала болгарські товари вартістю 2,78 млрд. євро. Першу трійку за цим показником замикає Сербія, куди наша країна експортувала товарів на 1,13 млрд. євро.

Стан української економіки покращується, протягом поточного року вона поступово відновлюватиметься. Про це йдеться у заяві керуючого директора Міжнародного валютного фонду Крісталіни Георгієвої після її візиту до Києва.

Заява зроблена у Варшаві, де перебував і президент США Джо Байден, який позавчора несподівано здійснив візит до Києва, - повідомляє репортер БНР Марта Младенова.

Крісталіна Георгієва назвала "чудовою" роботу українських інститутів, які встигають збирати податки та виплачувати пенсії людям.

"Я побачила економіку, що функціонує, незважаючи на величезні виклики. Магазини відкриті, послуги пропонуються, люди ходять на роботу", - коментувала Георгієва. За її словами, банківська система України повною мірою функціонує.

Болгарія не приєднається до єврозони з 1 січня 2024 року. Про це повідомила міністр фінансів Росиця Велкова. На засіданні Єврогрупи на початку тижня слухання нашої країни про її готовність до членства не відбулися, хоча й питання про це було присутнім на порядку денному форуму. Причина в тому, що Болгарія гальмує з прийняттям необхідного законодавства і не відповідає критеріям інфляції, пояснила міністр Велкова.

Проте вже були попередні переговори в рамках Єврогрупи щодо подання заяви на проведення оцінки після того, як наша країна задовольнить усі критерії. Новою цільовою датою названо 1 січня 2025 року, але вимога щодо проведення оцінки може бути заявлена ще цього року, зазначила Росиця Велкова.

Консультують Людмила Москальова -  "Москальова" ЕООД та Ірина Шишковська -  "Експерт Інфо" ЕООД

Деякі власники бізнесу ігнорують контрольну функцію держави щодо дотримання бухгалтерського та податкового законодавства. В Болгарії доволі розповсюджена практика так званих контрольних перевірок від податкової служби, які виглядають як періодичні запити документації від бухгалтера протягом довгого часу і продовжуються близько 6 місяців, а іноді до 1 року. Чому ж саме відбуваються перевірки? Ми відібрали декілька основних пунктів, з якими стикаються наші клієнти найчастіше.

1. Неподання, або несвоєчасне подання необхідних декларацій чи звітів.

Неподання декларації з ПДВ, річної податкової декларації, річної фінансової звітності, статистичної декларації тощо. Усе це призводить до підозри у нехтуванні бухгалтерською звітністю або некомпетентності керівника.

2. Компанія здійснює ризиковану діяльність.

Є сфери діяльності, які через численні випадки зловживань традиційно перебувають під посиленим контролем податкової адміністрації – будівництво, торгівля дорогоцінними товарами, азартні ігри, туризм, обмінні пункти, розважальні заклади тощо. Щорічно перелік сфер ризику оновлюється, до нього входять види діяльності, у яких існує підвищений ризик ухилення від обороту або шахрайства з ПДВ.

3. Дивні обороти за фіскальними пристроями.

Через дистанційне підключення податківці можуть контролювати обороти з фіскальних пристроїв. Коли він незвично низький або концентрований в кінці дня або місяця - це може бути сигналом приховування доходу. Приклад: заклад на березі Чорного моря на 100 місць в літній сезон має середньодобовий оборот 150 лв., або продуктовий магазин цілий день не звітує про продажі, і вони вибивається по касі оборот в кінці робочого дня - очевидно, що оборот "підлаштовують". Ризиковим також можна вважати протилежний варіант – торговельний заклад із режимом роботи до 19:00, оборот якого, зафіксований касовими апаратами, раптово припиняється після 17:30 (закінчення робочого часу податкової служби).

4. Сигнали про невидачу касового чеку.

Часті сигнали клієнтів про невидачу чеку, окрім того, що будуть підставою для накладення штрафу, можуть також стати причиною більш глибокої перевірки підприємства, оскільки виникнуть підозри щодо тенденційного приховування оборотів.

5. Персонал працює переважно на 4-годинний робочий день.

Не секрет, що багато компаній, щоб заощадити на соціальних платежах і податках з фізичних осіб, встановлюють своїм співробітникам  4-годинний робочий день, хоча насправді вони зайняті повний робочий день. Тому НАП та органи інспекції праці часто перевіряють такі компанії.

6. Укладення великої кількості цивільно-правових договорів.

Ризиковим для перевіряючих органів є випадок, коли компанія укладає велику кількість договорів на замовлення або виготовлення (або як їх ще називають – цивільно-правових договорів). Підозра у цій справі полягає в тому, що це можуть бути «приховані» трудові договори з метою сплати менше податків та страхування. Якщо інспектори НАП та інспекції праці виявляють, наприклад, що у виконавця за цивільно-правовим договором є реальний робочий час і робоче місце – це означає, що ми маємо замаскований трудовий договір, оскільки правовідносини мають усі ознаки працевлаштування.

Інший ризикований випадок – коли цивільно-правові договори передбачають надмірно високу винагороду за надані послуги (щоб використати 25%  нормативно визнаних витрат) або коли вони укладаються з особами за рішенням ТЕЛК (з обмеженою працездатністю понад 50%), які звільнені від оподаткування загальним прибутковим податком.

7. Операції з пов'язаними особами.

У разі значної кількості операцій із пов’язаними особами органи доходів і зборів можуть прийняти рішення про перевірку як реальності операцій, так і правильності визначення цін.

Приклад зловживань: компанія працює та отримує дохід у Франції, де вона сплачує дуже високий податок на прибуток. Власник вирішує зареєструвати компанію в Болгарії. Болгарська компанія починає надавати консультаційні послуги французькій компанії за значну вартість. Таким чином болгарська компанія отримує прибуток, який у Болгарії оподатковується за значно нижчою ставкою, за рахунок французької компанії. Щоб не завдати шкоди французькій скарбниці, контролюючі органи мають бути впевнені, що угода реальна, а якщо так, то за ціни мають бути близькими до ринкових.

8. Перевірки контрагента.

Ваша компанія може бути перевірена у зв'язку з аудитом контрагента (постачальника або замовника), щоб порівняти заявлену бухгалтерську інформацію двох компаній (так звана перехресна перевірка). Часто таке трапляється під час перевірок щодо відшкодування ПДВ або підозр у неврегульованому чи неправильному використанні податкового кредиту.

9. Надмірні витрати на проїзд та проживання.

Коли підприємство має значні витрати на пальне, авіаквитки, ночівлі, постійно відряджає своїх співробітників чи керівників, хоча бізнес підприємства цього не потребує, це може викликати підозру у «роздуванні» цих витрат. Перевіряючі органи можуть вимагати докази того, що поїздки пов’язані з діяльністю та що вони належним чином задокументовані (диспетчерські накази та звіти, листи відряджень, протоколи виконаної роботи, договори з підрядниками, що регламентують поїздки тощо).

10. Офшорні зони.

Компанії, пов'язані з офшорними зонами, привернуть увагу податкової адміністрації. Причина цього в тому, що такі операції не тільки легально економлять на податках, але й приховують обороти.

11. Операції з багатьма посередниками.

Контролюючим органам також буде цікава компанія, яка здійснює багато операцій з багатьма різними посередниками, не притаманними виду діяльності. Це продиктовано практикою, що таким чином надувається бульбашка для зливу ПДВ з великою кількістю «порожніх» операцій, зазвичай податок не сплачує одна з компаній у ланцюжку (найчастіше вона належить соціально слабкій особі), а всі інші повертають собі сплачений ПДВ.

12. Великі зобов'язання перед бюджетом.

Накопичення великих податкових або страхових зобов'язань є приводом для особливого моніторингу компанії та частих перевірок податковими органами її діяльності.

13. Великі витрати в кризові для компанії періоди.

Наприклад, у кризові для компанії періоди, коли кілька років поспіль вона збиткова або отримує мінімальний прибуток, але вірна ніяк не оптимізує свої витрати – утримує дорогий і великий офіс, постійно оновлює машини тощо. Передумова для перевірки базується на тому, що в період фінансової нестабільності компаніям логічно б скорочувати свої витрати, а такі обставини, навпаки, викликають підозру в приховуванні доходів.

Можна наводити ще багато прикладів, які призведуть до можливої перевірки, такі як подання заяви про відшкодування ПДВ, великі залишки касової готівки, борги фірми перед власниками, виплати великих сум готівкою, тощо. Немає стопроцентного твердження, що один із пунктів обов’язково призведе до перевірки податківцями, трудовою інспекцією, чи іншими контролюючими органами, але завжди керуйтеся логікою при прийнятті рішень, порадьтеся з бухгалтером чи юристом, почитайте закони та прийміть вірне рішення.

Консультує "Експерт Инфо"

У 2020 року у зв'язку з надзвичайною епідеміологічною обстановкою в Болгарії був продовжений термін подання річної податкової, статистичної та фінансової звітностей за 2019 рік для фірм, приватних підприємців та фізичних осіб, також змінилися правила подачі звітів для непрацюючих підприємств. Термін був продовжений до 30.06.2020 року.
Але, крім цього, були внесені зміни в Закони та підзаконні акти, які не в жодному разі не стосуються надзвичайної епідеміологічної обстановкою в Болгарії, і починають діяти з 2021 року не залежно від цього. Отже, якщо підприємство в 2020 році подало звіт за попередній рік по ст.38 п.2 «Закону за счетоводство» (Закон про бухгалтерський облік) і в 2020 році не вело діяльність, то необхідність подавати Річний звіт в Торговий реєстр відпадає. У разі, якщо підприємство вело діяльність в 2019 році, а в 2020 - ні, то декларацію по ст.38 слід подавати, термін подачі - 30 червня 2021 року.
Також варто нагадати, що якщо в ці роки на фірму купувалося майно (машини, землі, будинки і т.п.), то таке підприємство не може подавати подібну декларацію, так як сталося зміни статей балансу. Таке підприємство має відзвітувати перед державними інстанціями в повному обсязі і поставити дані придбання на баланс фірми. Термін подання річної податкової та статистичної звітностей за 2020 рік встановлено з 01 березня по 30 червня 2021 року, а публікація річної фінансової звітності в Торговий реєстр до 30 вересня 2021 року.
Радимо поквапитися і звернутися до свого бухгалтера, тому що суми штрафів за неподання або невірну подачу даної звітності в Болгарії чималі. За неподання (неправильну подачу) річної звітності в НДІ - від 500 лев, в НАП - від 500 лев, в АВ - від 2500 лев. Крім цього, відповідні органи накладають додаткові штрафи на посадових осіб. Розмір подібних штрафів починається від 250 лев.

До нас в редакцію звернувся наш співвітчизник із запитанням. Так як тема актуальна для багатьох, то ми вирішили надати відповідь для всіх читачів і звернулися до професіоналів компанії Expert Info.

Питання:

У 2020 році довелося продати деякі свої особисті речі, дещо з техніки, б/в, але була і нова, невикористана. Оголошення розміщував на ОЛХ.БГ, відправляв посилки Еконт і Спіді, гроші отримував післяплатою, торгував як громадянин, без реєстрації фірми. Мені подзвонили з НАП і повідомили, що мені слід подати декларацію,так як я отримав доходи від торговельної діяльності. Чи треба мені платити якісь податки і подавати звітність, якщо це не регулярна діяльність, а всього лише кілька продажів? Що робити, якщо у мене не збереглося підтверджуючих документів про купівлю даних речей?

Відповідь:

У разі, якщо фізична особа регулярно закуповує товар і продає його з націнкою, вона здійснює діяльність як торговець згідно чл. 1, т. 1 від Търговския закон (ТЗ) „Търговец по смисъла на този закон е всяко физическо или юридическо лице, което по занятие извършва покупка на стоки или други вещи с цел да ги препродаде в първоначален, преработен или обработен вид.“ Громадянин може бути і не зареєстрований як приватний торговець (ЕТ), але незалежно від цього доходи від такої господарської діяльності згідно з чл. 26, ал. 7 від Закона за данъците върху доходите на физически лица (ЗДДФЛ) підлягають оподаткуванню в розмірі 15% від оподатковуваної суми. Така особа повинна заповнювати Додаток № 2 на ГДД по чл. 50 від ЗДДФЛ - Част ІІ - Данни за дейността, маркира т. 5 „Стопанска дейност на физическо лице, което е търговец по смисъла на ТЗ, но не е регистрирано като едноличен търговец“. База оподаткування формується за принципом документальної обґрунтованості, тобто необхідно мати первинні документи на закуплені товари згідно чл. 6, ал. 1 від «Закону за счетоводството» (ЗСЧ), оформлені відповідно до вимог цього закону. Також необхідно враховувати документальну обгрунтованість витрат.

В даному конкретному прикладі громадянин продав свої особисті речі, але так як він не зберіг чеки, фактури або інші підтверджуючі ціну придбання документи, неможливо буде довести понесені ним витрати. Торговельна діяльність не носить регулярний характер і не має на меті отримання додаткового доходу, тому немає підстав говорити про те, що дана фізична особа здійснює діяльність як торговець згідно чл. 1, т. 1 від Търговския закон (ТЗ). Суми, отримані від здійснення продажів, слід включити в ГДД по чл. 50 від ЗДДФЛ і обкласти податком у розмірі 10%. Крім того, не слід забувати, що в залежності від суми отриманого доходу можливий перерахунок і збільшення сум нарахованих внесків до фондів страхування згідно КСО (Кодекс за социално осигуряване).

Також не слід забувати про розмір штрафів за неподання декларації по чл. 50 ЗДДФЛ або невірно відображені в ній дані. Строк подачі до 30.04.2021

Ви завжди можете звернутися до наших дипломованих бухгалтерів для складання та подання декларацій.

З повагою, Expert Info

У грудні 2021 року туристи з Болгарії частіше за інших іноземців бували в Туреччині. Про це повідомляють турецькі ЗМІ із посиланням на Турецький Статистичний інститут.

Болгарія посідає перше місце серед країн, які у грудні направили найбільшу кількість відвідувачів до Туреччини.

Зі збільшенням на 160,15%, 265 929 болгар відвідали Туреччину в останній місяць 2021 року.

На другому місці Німеччина зі 188 146 туристами.

На третій позиції — Іран, із 151 687 туристами.

Нагадаємо, у зв'язку з падінням курсу турецької ліри, болгари найчастіше виїжджали за покупками до Туреччини. При цьому часом їм вдалося заощадити до 50% коштів. Цим і пояснюється серйозна відвідуваність Туреччини громадянами Болгарії.

Спільний проект БНТ та ЮНЕСКО рекламуватиме болгарську культурну спадщину 5 мовами. У фільмі в рамках глобальної кампанії «Наступні 50: Світова спадщина як джерело сталості, гуманності та інновацій» першим буде представлено місто Несебр. Сценаристом та режисером фільму громадського телеканалу буде мандрівник Кітін Муньос. Стрічка буде озвучена іспанською, французькою, англійською та арабською мовами і поширюватиметься комунікаційними каналами на ЮНЕСКО.

Старе місто в Несебрі, спадкоємець давніх цивілізацій, уже 39 років утверджується як світова цінність. Цикл фільмів представить 17 об'єктів матеріальної та нематеріальної болгарської спадщини, включених до списку ЮНЕСКО.

 Автор: Венєта Ніколова

«Несподівано хороший» – так ті, хто працюють в туристичній сфері, називають лижний сезон на курорті Пампорово і в містечку Чепеларе, що знаходиться неподалік. Штам «Омікрон», що швидко розповсюджується в країні, і протиепідемічні заходи не стали причиною відмови болгар відпочивати в горах і кататися на лижах цьогоріч. Та й метеорологічні умови для зимових видів спорту зараз просто чудові.

Зайнятість готельної бази в Пампорово зараз близько 75-80%, але власники очікують ще більшого заповнення наступного тижня під час шкільних канікул - у перший тиждень лютого готелі, як очікується, будуть заповнені на рекордні 99%.

У розпал сезону переважають болгарські туристи. Але є й іноземні гості – переважно з Ірландії, Великої Британії та Румунії. По всьому видно, що ті, хто працює в цій сфері, цього сезону краще підготовлені, щоб впоратися з викликами ковід-епідемії. Це ж стосується і їх клієнтів, більшість з яких щеплені і спокійно переміщаються курортом. Для решти є спеціальні пункти швидкого тестування, щоб отримати вільний доступ до закладів громадського харчування, розповів Костадін Беленозов із муніципалітету Чепеларе. На ключових місцях розташовані т.зв. pick-up пристрої, за допомогою яких можна безконтактно заявити та отримати скі-пас.

Денна перепустка в лижну зону Пампорово коштує 75 левів (близько 38 євро). Спуск трасою «Мечі чал» над Чепеларе обійдеться в 55 левів на день (28 євро). Звичайно, є знижки для дітей, а також клієнтів деяких готелів та ін.

«Уже кілька років популярні спуски на велосипедах, – доповнив Костадін Беленозов. – Є чимало трас в окрузі і взимку сюди приїжджають байкери, які захоплюються цим спортом на засніжених трасах. Також у нас практикують біатлон, лижні перегони та інші. Є сноуборд, включаючи спуски на надувних подушках. Для дітей пропонуються прогулянки на собачих упряжках».

Чому варто відвідати місто Чепеларе

Чепеларе оголошено Європейським містом спорту у 2022 році. Нині   місто проводить Чемпіонат Європи зі спортивного орієнтування на лижах. Поряд із цим тут проходять чемпіонати світу серед ветеранів та спортсменів до 23 років. «Близько 250 спортсменів розміщено у нас. Вони роблять внесок у пожвавлення в Чепеларе, бо привертають велику увагу – розминаються, бігають великими групами головними вулицями, люди за ними спостерігають із задоволенням», – уточнив Костадін Беленозов.

Які ще можливості відпочинку пропонує гостям місто крім снігових трас та затишних ресторанів?

«У нас є два музеї, просто унікальні. Один присвячений лижам та лижному спорту і розповідає про історію створення курорту, про те, як з'явився гірськолижний центр у Чепеларе. Можна побачити моделі лиж від минулого століття до найновіших, які виробляють на нашій фабриці, однієї з найбільших у світі. Наші гості можуть відвідати і Музей родопського карсту, де представлені різноманітні кристали, мінерали, а також кістки печерних тварин тощо».

Переклад Єлєни Паскалової.

Загальний індекс цін на житло в Болгарії за другий квартал цього року показав зростання на 9,1% порівняно з відповідним періодом 2020 року. Про це повідомив голова Національної асоціації нерухомості  Добромір Ганєв.

Обсяг угод за перші шість місяців року знаходиться на найвищому рівні з 2008 року, при цьому середній приріст по країні становить 39%, а в Софії – 41%.

Нове будівництво, що почалося в Болгарії, також зросло на 25%, а в Софії — на 51%.

Зростання цін на житло в Європі рекордне - у Берліні вони підскочили на 148% за десять років, у першому кварталі цього року в Люксембурзі ціни зросли на 17%, у Данії - на 15%, у Чехії - на 11%, у Нідерландах на стільки ж, в Німеччині — на 10%, у Франції — на 5%, у Бельгії — на 6%.

За словами Ганєва, Софія не входить до 60 найбільших міст Європи з найвищими цінами на житло, столиця Болгарії займає лише сьоме місце за середніми цінами на житло у  центральній частині серед 12 столиць країн Східної Європи.

Ціни на нерухомість у Болгарії знизилися на 3% за останні два місяці дії надзвичайного стану в країні, введеного через коронавірус. Найбільше подешевшали апартаменти в Варні і Бургасі, повідомляє "Інвестор".

У Варні ціни на житло знизилися майже на 6% в порівнянні з періодом 13 січня- 12 березня, а в Бургасі - на 4%.

У той же час ціни на апартаменти в Софії і Пловдиві залишаються порівняно стабільними і в останні два місяці знизилися лише на 1%.

В Русе ціни на житло знизилися на 0.5%, а в Старій Загорі - на 7%.

На думку експертів, ще рано говорити про будь-яке серйозне зниження цін на житло в Болгарії. На даному етапі продавці не поспішають знижувати ціни. Зі свого боку покупці не хочуть купувати нерухомість в цей нестабільний час. Деякі з них сподіваються на більш серйозне зниження цін, що може і не відбутися, вважають експерти.

Як повідомляє Нова ТВ, вже в цьому році власники будь-якої нерухомості в Болгарії, яка здається туристам, повинні будуть платити туристичний збір.

Як стало відомо, згідно зі змінами, прийнятими днями до Закону «Про місцеві податки і збори», власники квартир в яких проживають туристи, зобов'язані платити туристичний збір у розмірі від 0,4 до 0,8 лева в день за кожного туриста.

У змінах зазначено, що розмір туристичного збору буде визначатися місцевою адміністрацією муніципалітету і нині становить -- в Софії і Пловдиві 0.40 ст. за одного туриста в день, у Варні -- 0.50 ст., на Сонячному березі -- 0.45 ст., в Банско -- 0.80 ст. Збір вносять до 15 числа наступного місяця.

Згідно із законом, зібрані від туристичного збору кошти повинні піти на заходи, пов'язані з програмами розвитку туризму, а саме на створення і ремонт інфраструктури, туристичні центри, інформаційне обслуговування туристів, підтримку туристичних об'єктів і рекламу.

Днями затримали п'яного українця, тест показав, що в його крові  1,55 проміле алкоголю, повідомили в обласному управлінні у м. Перник.

Громадянина України зі статусом тимчасового жителя країни затримали за кермом у нетверезому вигляді.

Минулого вікенду поліцейські м. Перник зупинили в центрі міста для огляду автомобіль «Опель». З'ясувалося, що водій був п'яний.

Іноземець здав кров на хімічний аналіз і був затриманий терміном до доби за ордером поліції.

Сьогодні громадянина України затримали у Болгарії, причиною є перевезення мігрантів, повідомили у МВС Болгарії у Пловдиві.

23-річного громадянина України було заарештовано сьогодні вранці.

Він перевозив автобусом 14 мігрантів із Сирії. Близько 10:00 на шосе Тракія, у напрямку Софії, на території села Бєлозем Пловдивської області патруль поліції зупинив мікроавтобус для огляду. Встановлено, що в автобусі було 14 іноземців — громадян Сирії, всі чоловіки. Вони вирушили до Софії з метою перетнути кордон із Сербією.

Районна прокуратура Пловдива слідкує за прискореним розглядом справи, повідомив прес-центр прокуратури.

Наразі з'ясовується, чи є серед мігрантів неповнолітні.

У справі проведено слідчі дії – огляд місця інциденту, авто вилучено, допитано свідків.

Водія затримали на 24 години в очікуванні пред'явлення звинувачень.

Вчора 59-річного чоловіка з українськими документами знайдено мертвим на паркуванні автомобілів в ЖК «Ботунець» у Софії, повідомляють у прес-центрі МВС Болгарії.

Його знайшли вчора близько 15:00.

На його тілі були сліди травмування.

Однак незрозуміло, чи це і стало причиною смерті, чи є старими травмами.

Очікується розтин, щоб прояснити ситуацію.

Сьогодні АПІ Болгарії повідомляє про те, що на перевалах замети сягають майже метра снігу, на дорогах країни працюють близько 550 снігоочисних машин. Вони очищають дорожнє покриття в районах зі снігопадом для забезпечення безпечного пересування водіїв дорогами республіки.

На перевалах «Шипка» та «Петрохан» випало близько метра снігу. Поза межами проїжджої частини кучугури досягають півтора-двох метрів.

Дорожньо-експлуатаційні підприємства не припиняють роботи із забезпечення прохідності трас.

Жовтий код для низьких температур діє по всій країні, а для сильного вітру -- для Східної Болгарії, а також для регіонів Хасково та Кирджалі.

Через хуртовину обмежено рух автотранспорту вагою понад 12 тонн автодорогою III-358 Шипково — Рибарица в Ловечському районі.

Для всіх транспортних засобів обмежено рух через перевал "Троян", проїзд через перевал "Рішки" обмежений для автомобілів масою понад 12 тонн, а також для буксирування причепів та напівпричепів.

Рух дорогою I-1/E-79 на ділянці Мездра — Враца у напрямку Враца, в районі села Руска Бела, однополосний  через поломку великовантажного автомобіля. Рух на ділянці регулює бригада «ДІБДР».

Агентство «Дорожня інфраструктура» закликає водіїв рухатися з відповідною швидкістю та обережністю, дотримуватись необхідної дистанції та не здійснювати ризикованих обгонів. Рух  транспортних засобів з невідповідними зношеними шинами ускладнює роботу  техніки, снігоочисника.

Регіональні дорожні управління та дорожньо-експлуатаційні компанії стежать за прогнозами погоди та вживають необхідних заходів для обробки поверхонь для забезпечення прохідності доріг. Пріоритетом є автомагістралі, найзавантаженіші маршрути в мережі доріг першого та другого класів, а також проїзди, що забезпечують зв'язок між Північною та Південною Болгарією. Для підвищення безпеки руху можливе закриття окремих ділянок для обробки дорожніх покриттів хімічними та інертними матеріалами при необхідності, а там, де це необхідно через сильний вітер, снігові замети або погану видимість, можливе тимчасове обмеження руху до покращення погодних умов.

Усі громадяни та транспортні компанії можуть отримати інформацію про поточну дорожню ситуацію та зимове обслуговування республіканської мережі з сайту АПІ — api.bg, а також у будь-який час доби за телефоном 0700 130 20.

Учора всю Болгарію завалило снігом, найвищий сніговий покрив сьогодні у Ломе, тут його висота не менше 29 см. Про це повідомили у Національному інституті метеорології та гідрології.

Дані про снігопад показують, що у Враце сніговий покрив становить 17 см, у Кнеже - 14 см, у Ловечі - 13 см, Софії - 8 см, у Монтані - 10 см, в Оряхово - 7 см.

На решті Дунайської рівнини сніжний покрив від одного до п'яти сантиметрів.

Болгари хотіли снігу, і ось снігопади накрили країну. Однак тепер багато жителів Болгарії вже не радіють снігу і згадують про те, як було добре без снігу.

Фото: архів

Ураганний вітер, що обрушився на Західну Болгарію зі швидкістю до 160 км/год. завдав величезних збитків місту Враца і сусіднім селам. Кризовий штаб муніципалітету оголосив частково тяжке становище після того, як природна стихія поламала та повиривала з корінням  дерева, пошкодила фасади будівель та торгових об'єктів, зруйнувала паркани, рекламні панно та зупинки громадського транспорту. Місцями частково перервано і електропостачання.

Понад 120 сигналів про поламані гілки, дерева і жерстяні конструкції через сильний вітер прийняли і аварійні команди Столичної мерії. Найсерйозніших збитків зазнали південні райони Софії. Величезне дерево обрушилося на трамвайну колію на бульварі „Овча купел”. Критично постраждалих людей немає.

Фото ілюстративне.

Можливо, читачі сайту ще пам’ятають інтерв’ю українки Олі, де вона розповідала про своє життя, як познайомилася з болгарином Атанасом, у них народилася донечка Анелія (можна знайти на сайті в розділі «Інтерв’ю» за  19 грудня 2017 року).

Не так давно випадково зустрілися з Олею. Хотілося дізнатися, як же склалася її подальша доля. Але молода жінка засмутилася, пославшись на брак часу, поспішила у своїх справах, пообіцявши зателефонувати згодом. І десь майже через місяць пролунав дзвінок, Оля запропонувала зустрітися, погодилася на інтерв’ю, додавши, що воно буде невеселим…

- Олю, що ж трапилося, адже багато проблем тоді вирішилося більш-менш нормально?

- Мабуть, я народилася не під щасливою зіркою.  Після того, як вийшла заміж за Атанаса, як в сім’ї з’явилася наша донечка, я розквітла душею. Здавалося, що таки знайшла своє щастя. Але недовгим воно було. Не знаю, може, в тому крахові сім’ї є і моя провина. Недавно ми розлучилися. І знаєте, зітхнула з полегшенням.

- У чому ж причина, на твою думку?

- Атанас виявився безініціативним, волів плисти за течією життя, навіть і не намагався стати главою сім’ї. Ні, він не ображав мене, не піднімав на мене руку, Боже збав!

Коли я виявляла ініціативу у будь-якому питанні, погоджувався. Та нічого для перетворення планів у життя не робив, тільки промовляв: а куди спішити? Все владнається. Оця його повільність і бездіяльність мене просто почала не те що дратувати, а прямо бісити.

Кажуть, що отой непоспіх притаманний всім болгарам. Іноді переконуюся в цьому по роботі. Чітко домовляємося, наприклад, про дату виготовлення замовлення. Починаєш нагадувати, дивуються, чому так поспішаю. Не хочуть розуміти ні про які графіки, заспокоюють щиро і … продовжують підводити. Але ж ну не всі болгари такі!

З появою на світ Анелії, здавалося, настав час подумати про власне житло, хоча б про перспективу його придбання. Атанасу і за вухом не свербить, пропоную економити, бо підрахувавши бачу, де можна витрачати менше. Його це обурює: як це, на собі економити, не купити шості джинси, якщо захотілося? Ну і що, що не носить четверті і п’яті, просто не подобаються чомусь вони тепер… І так у всьому.

- Але ж він не пияк, не зраджував тобі?

- Що ні, то ні. Мені здається, що йому ліньки навіть було б знайти коханку, а потім ще тратити на неї час. Можна ж просто полежати на дивані, поспілкуватися з друзями.

 Коли донечка стала підростати, з’явилося багато нових проблем, і часто вони були пов’язані з грошовими витратами. Я крутилася, як могла – заробляла, підробляла. Запропонувала і Атанасові чи підробіток якийсь брати, чи змінити роботу на більш заробітну. Не суперечив. Але й палець об палець для цього не вдарив.

- Попереднього разу Ви розповідали, що часто разом їздите по Болгарії, побували в багатьох цікавих місцях…

- Було, тільки ініціатором завжди виступала я. І зараз мене це цікавить, бо історія Болгарії захоплююча. Перш ніж кудись їхати, я багато читала про це місце, про героїв, що відстоювали незалежність країни ще з давніх часів, ділилася цим з чоловіком. Для нього багато чого теж було відкриттям, але склалося таке враження, що все те було цікавим лише для мене. Не хвалюся, та зараз я краще від нього знаю історію Болгарії.

- Олю, а чи не поквапилися Ви із розлученням?

- Не першими про це питаєте. Поділилася новиною про розлучення зі своєю подругою, що живе в Україні. Ох і наслухалася! Не б’є, п’є в міру, не кричить як оглашенний, не урод та ще й не гуляє наліво – чого ще мовляв мені треба, якої трясці? Чи не з жиру біснуюся? Ну як пояснити, що поруч хочу бачити надійного чоловіка?

А знаєте, як він відреагував на мої слова про розлучення? Байдуже. Каже, пакуй валізи, і назад, в Україну.

- І що, Ви таки хочете повернутися?

- Ні. Болгарію я полюбила всім серцем. І не тільки за чудову природу, море. З практичної точки зору Болгарія дає багато, тут чудові перспективи для розвитку бізнесу. Тільки не лінуйся, вчися, йди вперед. У мене в цьому плані все гаразд. Знаю, що я економічно незалежна від колишнього чоловіка, що зможу досягнути ще більшого. А він нехай живе, як знає. Мою любов до нього вбила його лінь: і фізична, і моральна.

- А як поставилися батьки Атанаса до розлучення?

- Тільки запитали, чи можуть вони надалі спілкуватися з Анелією і чи доведеться платити їхньому синові аліменти. Звичайно, їхньому спілкуванню з онучкою не перешкоджатиму, хоч їх, на мій погляд, більше цікавило питання сплати аліментів, бо дуже засмутилися, дізнавшись, що від аліментів я не збираюся відмовлятися…

- І як плануєте своє подальше життя?

- Житиму, працюватиму, зароблятиму. Зроблю все, щоб Анелія щасливою була. Заміж більше не хочу, поки що. А якщо доведеться, то не дам засліпити себе коханню. І про те, щоб Анелію прийняв, як дочку подбаю, і щоб активним був у житті, а не амебою якоюсь. А взагалі приходжу до висновку, що кращий вихід – коханець, від якого знаєш, що чекати. Подарунок, теплі слова, гарно проведений час. Що, не виправдала ваших надій, мене засуджуватимуть за ці слова, бо це аморально? Ну й нехай. Пробувала пожити в родині, не зраджувала, тягла на собі віз сімейних проблем як добропорядна. Не вийшло, вибачайте.

Є в нашому житті люди незвичайні, наче з іншого світу.

Для когось це людина-свято і спілкування з нею дарує заряд позитивних емоцій, інший лише плечима стенає: для чого ця  яскравість, оригінальність. Навіщо виділятися, будь таким, як усі.

Але ж без таких людей життя було б сірим, нецікавим, не з’являлися б на небосхилі талановиті письменники, художники.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з уродженкою України Джулією Гінзбург, матір'ю п'ятьох дітей, турботливою дружиною, великою оптимісткою і ... автором жахливих історій в стилі Кінга, де читач стикається з надприродними силами, яким немає сенсу протистояти.

Своєю зовнішністю, поведінкою вона не вписується в середньостатистичні рамки. Але настільки ж вона гармонійна, як вміє розфарбувати яскравими фарбами сірі будні! Вона - особистість, людина творча.

Ми зустрілися з Джулією і попросили її відповісти на наші питання.

--Перше питання традиційне: як давно живете в Болгарії, звідки приїхали?

Джулія: 14 червня буде рівно 4 роки, як ми живемо в Болгарії, у  Софії. Приїхали з Ізраїлю.

--Дивлячись на Вас, ніяк не скажеш, що у Вас п'ятеро дітей. Причому всі - хлопчики. Як справляєтеся з ними, чи вдається підтримувати серед цієї команди дисципліну?

Джулія: Мені іноді здається, що я взагалі не справляюся. Ніяк. Дуже важко, особливо морально.  Всі думають, що я справляюся, а я знаю, що ні. Мені абсолютно у всьому допомагає чоловік. Підтримує мене. З дисципліною складно, але можливо. Ми вміємо домовлятися.

--Познайомте нас зі своїм чоловіком. Ви з ним ще плануєте дітей? І якщо так, то кого б вважали за краще - ще хлопчика чи все-таки дівчинку?

Джулія: НІКОЛИ БІЛЬШЕ!!! Усе! Лавочку закрила. Чоловік дуже хоче дівчинку. Він прекрасний сім'янин, турботливий батько. Ми називаємо його «тато 80 рівня». Іноді мені здається, що він справляється з дітьми краще за мене. Марат працює багато і постійно. Всі його вихідні - свято для мене. Дуже люблю свого чоловіка. Звичайно, у всіх нас є недоліки, але ми вміємо вести діалог. Це ж стосується дітей та їх кількості.

Я дуже втомилася від перманентного стану вагітності, годування. Дуже хочеться для себе пожити (треба було раніше думати, знаю). Ось обговорили, і я вирішила, що 5-а дитина - остання. Якщо чоловікові дуже-дуже хочеться донечки - нехай заводить другу дружину.  (Це, звичайно, Джулія жартує. Таких чоловіків не віддають добровільно навіть «у хороші руки»).

--Джуліє, Ви яскрава жінка, Ви нікого не наслідуєте, але все дуже гармонійно у Вашій зовнішності і ... незвично. У Вас свій стиліст чи  Ви самі підбираєте образи? Який з них Вам ближче по характеру?

Джулія: ... Ох! Не склалося у мене зі стилістом. Уявляєте, я навіть за це платила гроші. Це прекрасна професія, якщо людина на своєму місці, мабуть, тільки мені не пощастило. Стиліст одягла мене

виключно в чоловічий одяг, геть забувши, що я мама, яка годує грудьми немовля, ще й обвішана дітьми. На мій жаль, це був сумний досвід, і даремно витрачені гроші.

Я вирішила одягатися так, як зручно мені. До недавнього часу у мене був «клошар стайл» (*клошар – бомж, бездомний-ред.) - зручні штани, вільна футболка, а краще 2, і ботинки.

Молодший підріс трохи, на собі вже не ношу в переносці, тому можу і більш жіночні речі надягати.

Волосся. Я досить неврівноважена. У мене бувають кризи, дає знати про себе іноді стара післяродова депресія, якій понад 14 років, купа турбот, проблем, панічні атаки, накриває відчуття, що я

ніхто і ніщо - це погані почуття і відчуття. Жену все геть зрізаючи волосся. Мені відразу стає легше, як ніби я оновлююся. Мене підстригає чоловік.

--У Вас вийшла книга «#короткиестрашныеисториижули». Цьому передувала робота на Вашій сторінці у Фейсбук. У Вашої, скажімо так, не зовсім традиційної творчості, чимало шанувальників. Здавалося б Вам, 

як багатодітній матері, було б природніше писати добрі казки. Звідки це захоплення непізнаним світом?

Джулія: Мене завжди цікавило все таємниче, страшне, непізнане. Казки - не моє. Я люблю кров, кишки і ось це все. До речі, до фільмів жахів я дуже спокійно ставлюся, люблю японське хоррор-мистецтво. Короткі оповідання - моя терапія. Хтось ходить до психотерапевта і приймає своє пекло. Я не знайшла ще свого, тому пишу. А ще я люблю знаходити відгук, схвалення і підтримку у всьому, що роблю (це корінням з дитинства), тому мені дійсно дуже приємно, що мене читають і хвалять. До речі, всі свої вагітності я захоплювалася вивченням матеріалів про різних маніяків, серійних убивць, людожерів.

--Як розуміємо, це тільки початок. А які творчі плани на найближчий час?

Джулія: Ось зараз дописую другу книгу. Не очікувала, чесно, що так важко піде далі при такому легкому початку. Далі ще не думала.

--Кажуть, що Ви любите робити друзям дуже оригінальні подарунки. Розкрийте секрет, як їх підбираєте і яку реакцію вони викликають у тих, хто їх отримує?

Джулія:  Я люблю дивувати, виходить вгадувати. Мені щиро хочеться, щоб людині, яка отримала від мене щось, було приємно. Якщо вона (людина) наповнюється - це прекрасно. Значить, я вгадала. Я зазвичай відчуваю, що може доставити радість.

--А самі отримували якісь цікаві і несподівані сувеніри?

Джулія: Так !!! Чоловік, до речі, не вміє робити подарунків і сюрпризів, а я їх ой як люблю! Найбільш несподіваний подарунок мені зробила друкарня «Ед Имедж»: до Нового року я отримала 10 перших примірників своєї книги – «Вибрані історії».

--З якими людьми тут подружилися?

Джулія: Я все ще вчуся дружити. Часто погано обираю людей – в тому винна  моя  відкритість.

Є мало, але вони дуже близькі. Це випадкові невипадкові знайомства. Знаєте, хороші це люди, дуже; такі розуміють, підтримують. Люди, без яких, можливо, не було б навіть і першої книги.

-Яке питання Ви б поставили собі і як би на нього відповіли?

Джулія: Джуліє, а чого дійсно хочеш ти сама для себе? - Світла в душі. Ось. Немає його. Терзає минуле. Я дуже неспокійна, сплю погано ... колись світло точно буде, але не зараз.

--Ваші побажання читачам сайту «Новини Болгарії»?

Джулія: Дорогі читачі, я вам бажаю прекрасних прагнень і перемог, мрії, яка обов'язково здійсниться, але щоб після неї одразу прийшла нова.

-Щиро дякуємо Вам, Джуліє, за цікаві відповіді. Добра Вам, щастя в житті і нових творчих успіхів!

«Все можна пережити, якщо підібрати правильну пісню»

Курт Кобейн

Спробуйте назвати відомих сучасних українських виконавців. Не сумніваємося, що легко справитеся з цим завданням: їхні пісні лунають з екранів телевізорів, магнітофонів і смартфонів. А щоб підняти настрій чи послухати улюбленого співака, групу, легко знайдете їхні твори в інтернеті.

Та як рідко ми замислюємося над тим, що за їхньою популярністю стоїть велика і напружена робота тих, що вклали свої професійні знання, терпіння для розвитку таланту виконавців. У кожному успіху співака – титанічна праця педагогів, яка, частіше всього, залишається в тіні, непоміченою.

Хочеться ближче познайомити вас з викладачами музичних дисциплін, українцями, які нині працюють у Бургасі, ЮРІЄМ та АНЖЕЛІНОЮ ЛОМАКІНИМИ.

Вони вважають, що їхнє завдання – пробудити музику в душі кожного зі своїх учнів -- чи це підліток, чи вже сформована людина, яка не прагне до слави виконавця, а просто хоче зробити своє життя більш яскравим і змістовним за допомогою музики. Бо ж саме її величність музика, зіткана із семи нот, здатна творити великі дива. Ми запропонували подружжю відповісти на питання, причому дали вибір – може відповідати хоч хтось один, хоч обоє. Адже навіть попри те, що музика і  робота міцно поєднали цю пару, але кожен має свої методи викладання і підходу до виконавців, до життя.

— Чи завжди було бажання пов’язати з музикою своє життя? Як почався музичний шлях?

Юрій: Все почалося з батьків, які відвели мене у музичну школу. А я маю звичку доводити будь-яку справу до кінця. Розпочав свій викладацький шлях  із загальноосвітньої школи вчителем музики, а після цього багато років пропрацював директором школи мистецтв №4 в м. Києві.

Анжеліна: А я з дитинства обожнювала музику і вмовляла батьків відвести мене в музичну школу в клас фортепіано. Я опановувала науку  з великою насолодою, мені це було дуже довподоби.

--Чи були варіанти у виборі професії?

Юрій: Не знаю, мабуть, не було, адже мені з дитинства подобались як заняття з сольфеджіо, так і гра на фортепіано. Та і взагалі, я викладач у третьому поколінні, тому точно не було.

Анжеліна: Спочатку мріяла бути піаністкою, але не вступила до музичного училища на фах фортепіано і це спонукало мене опанувати професію вокаліста і диригента. Ніколи про це не пожалкувала.

-- Раніше ви працювали в Україні, були досить успішними. Що привело вас у Болгарію? Чи не відчуваєте розчарування від зміни місця проживання? Що приваблює в Болгарії?

Юрій: Коли ми працювали в Києві,  багато разів вивозили своїх учнів на міжнародні конкурси в різні країни, в тому числі і в Болгарію.  До речі, саме тут Анжеліна отримала премію, як кращий викладач  із вокалу .

Анжеліна: Нам дуже сподобався міжнародний конкурс у Несебрі. Незабутнім було спілкування з кожним членом журі. На цьому конкурсі ми познайомились з відомою болгарською співачкою Мімі Івановою, з відомими самобутніми композиторами, з викладачами Софійської академії. Завдяки цим мандрівкам ми закохались в Болгарію і вирішили переїхати сюди. Зовсім не шкодуємо про це. Нам подобається природа Болгарії, добрі, щирі і талановиті люди.

--Ваш культурно -освітній центр “BurgasVoices” знаходиться у Бургасі неподалік моря. Здається, що море і музика чимось схожі. Нині, під час нашого інтерв’ю, море розбурхане і немов обурене – викидає на берег весь непотріб. А іноді воно лагідне і тихе, таке заспокійливе. Музика також може вгамувати біль, може кликати до боротьби чи грати на струнах найпотаємніших почуттів людини. А чи може музика бути жорстокою, спонукати до непередбачуваних вчинків?

Юрій: ні, ні, і ще раз ні. Мої думки співзвучні з висловлюванням знаменитого музиканта Боба Марлі, який геніально сказав: «Я вірю, що можна вилікувати расизм, зло і ненависть  -- музикою». А завдати шкоди музикою ніяк не можливо.

Анжеліна: Все залежить від виховання. Якщо у людини багатий внутрішній світ, яку б музику вона не слухала, вона не буде ганебно себе поводити. Вона просто відторгне ,як щось стороннє, поганий твір.

--Розумію, що іноді приходять до вас на заняття люди впевнені, що в них талант. Ви ж відчуваєте, що тут не те, що таланту, а й  здібностей ніяких немає. Як про це сказати, щоб не образити? А буває так, що учень наполегливо диктує свій репертуар, наполягає на ньому, а ви відчуваєте, що це не його формат. Чи вдається переконати обрати ті музичні твори, які можуть розкрити справжній потенціал виконавця?

Юрій: Частіше навпаки – приходять люди дуже невпевнені в собі і бажають, завдяки заняттям, розкритися. В мене є учні (інклюзивні діти), яким важко соціалізуватись. Завдяки спільній роботі вони стають сміливішими, бачать, що з кожним заняттям пісня лунає впевненіше і чистіше. Вони навіть беруть участь у концертах, зростає їхня самооцінка. Для мене, як педагога, це теж перемога.

Анжеліна: Перша фраза, яка звучить на нашому сайті це – якщо ти вирішив вийти з зони комфорту, то треба обрати новий вид діяльності і саме заняття з музики в цьому допоможе. А здібності є у кожного. Можливо, приспані – їх треба розбудити; можливо, виконавець працює не в тому напрямку – тоді треба разом визначитися з репертуаром. Та й вік не перешкода: ніколи не пізно почати гарно співати. Паворотті заспівав після 30 років і досяг вершини слави! Так, іноді доводиться легенько підштовхнути людину подивитися інакше на власне «Я», щоб піти у потрібному напрямку. В цьому і полягає наша робота вокалістів-педагогів – зрозуміти, підказати, разом сотворити диво. І тоді в результаті спільної праці кожна нота зазвучить довершено!

-- Які у Вас стосунки з учнями? Дружні чи по принципу «педагог знає краще»? Чи трапляються розбіжності в творчому процесі, як їх залагоджуєте?

Юрій: З учнями ми друзі, просто ми ділимося тим, що вміємо.

Анжеліна: Я ставлюся до своїх учнів, как до своїх дітей. Я їх всіх люблю – всі вони різні і дуже цікаві, тому насолоджуюсь спілкуванням з ними.

--Хотілося б знати, чи співаєте десь на вечірках, родинних святах дуетом – Юрій та Анжеліна?

Юрій: Дуже рідко, але в дитинстві я часто співав зі своєю бабусею українські народні пісні.

Анжеліна: На роботі так наспіваюсь, що вдома краще мені помовчати, щоб зберегти голос.

--Кілька слів про сім’ю, дітей, внуків. І які в них стосунки з музикою, чи пішов хтось вашим шляхом?

Юрій: Наш син, Євген, успішно закінчив  музичну школу, але став інженером та працює в відомій компанії в Швейцарії.

Анжеліна: Наша внучка має гарні музичні здібності, та я можу з нею займатися тільки дистанційно, на жаль.

--Ким зі своїх вихованців гордитеся? Можливо, хтось із них співає на професійній сцені?

Юрій: Горжусь кожним своїм учнем, бо кожен з них досяг певних результатів в силу своїх можливостей.

Анжеліна: Багато  моїх учнів обрали професію співаків, є і режисер оперних вистав. Всіх пам’ятаю і слідкую за їхньою творчістю.

--Вам ніколи не доводилося розчаровуватися у своїй роботі, не хотілося змінити сферу діяльності?

Юрій: Ні, бо я закоханий в свою професію.

Анжеліна: Ні, я на своєму місці.

--У чому ви черпаєте натхнення для постійного творчого процесу?

Юрій: У сім’Ї і музиці.

Анжеліна: Погоджуюсь з Юрієм.

--А що б ви порадили людям, які хочуть виступати на сцені, але не впевнені у своїх здібностях?

Юрій: Наполегливо вчитись і переборювати свої комплекси.

Анжеліна: Перш за все - вчитись , а коли будуть досягнення , то вже можна і  виступати.

--І наостанок: якою музикою захоплюєтеся самі?

Юрій: Класика і джаз.

Анжеліна: Вчились ми на класичній музиці – ми її, звичайно, любимо, але зараз часто слухаємо джазову музику .

--Щиро вдячні вам за розмову, нехай у вашому житті панують мир, злагода, щоб мелодія вашого спільного життя і надалі лилася гармонійно і життєстверджуюче.

Фото зі сторінки Фейсбук Сімеона Мутафова. 

Мене звати Сімеон Мутафов. Я живу в Болгарії, у Софії. За професією відеоператор на телебаченні, в основному знімаю для новин. У мене була сім’я. Дружина журналіст, дочка, дім, щастя.

2 лютого померла моя дружина і весь світ перестав для мене існувати. Я замкнувся в собі і все, чого хотів, це піти за нею слідом. Я залишив свій дім, бо не міг залишитися там, де недавно був щасливим.  А невдовзі почалася війна в Україні, я слухав новини між бренді на вечерю та віскі на ніч. І я читав стрічку новин у Фейсбук. Сам. Не пам’ятаю дня, але натрапив на повідомлення з проханням про допомогу. Болгарка писала про своїх друзів з Одеси, які тікали від війни. Вона написала, що вони їдуть до Софії і не мають,  де зупинитися. Я був шокований і відповів їй. Виявилося, що ця жінка пише з Лондона. А люди, які тікали від війни, це діти

дуже хорошого друга її матері. Він помер кілька років тому тут, в Болгарії. Працював як провідник для українських туристів.

Насправді молоді люди, що потребували допомоги, виявилися бесарабськими болгарами. Брати - старший Радостін та молодший Гена, який був з дівчиною. Я їм сказав, що зараз живу в центрі, в своєму будинку, і що я не можу не реагувати. Я можу їх поселити в своїй колишній домівці. Двокімнатна квартира в передмісті. Виявилося, що її мама живе в тому ж мікрорайоні, але в однокімнатній квартирі і не може їх прийняти. Я зв’язався з їхньою мамою і ми домовилися після роботи відразу їхати до них. Наступного дня, вже тверезий, я зустрів трьох українців. Але в квартирі було багато наших речей. Все наше колишнє життя було тут, всередині квартири.

Вони допомогли викинути непотрібне. Мені просто сказали: твоя втрата жахлива, тобі важко це зробити, тому залиш це нам. Ти втратив найближчу людину, але ти знаєш, що вона на небі. І ми не знаємо, що відбувається з нашими близькими, з нашими родинами. Це теж непросто.

Ці люди змусили мене мобілізуватися. Вони посміхалися, будували плани, вдихнули життя. Хоча їхній світ руйнувався. Буквально. Я допомагав їм у тому, що вони мене просили. Вони вирішили їхати далі. Радостін вирішив поїхати в Канаду. Він там вже тиждень. Інший брат і його дівчина вирішили поїхати в Лондон. Вони ще чекають на якісь документи. Але це питання тижня-двох.

Увечері Воскресіння я відвів їх у собор Олександра Невського в Софії, де болгарський патріарх веде службу. Ми побажали один одному «доброї удачі».

Мені здається, що ці люди допомогли мені більше, ніж я їм. Така собі іронія долі.

П.П. Я вирішив продовжити. У мене вже є нові кандидати на квартиру. Мама з донькою з Києва. Дочка вже працює в Софії, але має виїхати до 31 травня. Сподіваюся Гена і його дівчина не зволікають з від’їздом.

Матеріал взято з ресурсу https://hromadske.ua/

Рімма Тулінова

Довго не наважувалася написати. Та й треба було морально хоч трохи відновитись. Так як мої друзі запитують, як я, то переказувати всю історію знову і знову дуже важко. Тому викладу одразу всім тут.

24 лютого «пощастило» мені перебувати у Бучі під час початку війни. О 03:45 мої клієнти не вилетіли з аеропорту. Їх розвернули у момент набору швидкості. Я розуміла, що небо зачинили. О 5-й ранку почула перші вибухи. Сумнівів, що почалася війна, вже не було. Я була у місті, якого майже не знаю. Розуміла, що більшість людей гине в паніці, тому вирішила залишитися у квартирі. Набрала води, зарядила всі прилади, які змогла. Моніторила новини. На третій день мені вдалося додатися до місцевої групи і уточнити, як справи на моїй вулиці і чи безпечно вийти в магазин за продуктами. Хліба не було зовсім, майже всі полиці порожні. Я взяла те, що можна приготувати і з'їсти. Продуктів було мало, води питної ще менше.

Під час сильних вибухів та пострілів я ховалась у коридорі чи ванній. Молилася, щоби цей кошмар швидше закінчився. У будинку  тремтіли стіни. Особливо страшно було, коли повз будинок їхали танки. Вікна у мене виходили у двір і я не могла зрозуміти, яка ситуація на вулиці. А з іншого боку я тішилася з того, що вікна на інший бік, адже деякі обстрілювали вікна над дорогою, щоб люди не кидали коктейлі Молотова.

 На 4-й день пропав інтернет. Як мобільний, так і домашній. Я провела 2 доби у повній ізоляції, не розуміючи обстановки. Зрідка мені вдавалося додзвонитися до когось і дізнатися про новини. Сказати, що я в нормі.

На 6-й день почали літати винищувачі над містом. І цей гул настільки страшний, що, здавалося, зараз пролунає вибух у

будинку. У мене почалася істерика і напад паніки, якщо раніше я трималася, то тут мене почало трусити. А ще сильний напад мігрені, а у мене не залишилося таблеток від головного болю.

Благо, знайома, з якою я встигла поспілкуватися буквально за тиждень до цього, постійно цікавилася як я і допомогла мені дістатися до підвалу, який місцеві мали замість укриття. Я схопила вже готову сумку, швидко одягнулася, взяла щось із продуктів і побігла туди.

Мені показали вхід,  я увійшла. Побачила вже готові місця для сну, розмістилися, хто як зміг, хтось прямо на землі, хтось на стільцях. Я не знала, що мені робити. Присіла на перше місце скраєчку. Зі мною була одна ковдра і я приготувалася спати прямо на ній на голій землі. Мені дали пігулки. Голова все ще дуже боліла і я, чекаючи на ефект від ліків, прихилила голову на руки. До мене підійшла жінка і запитала як я, ми розмовляли, вона мене запросила на їхнє місце для сну в кутку приміщення. Пишу місце, бо це були матраци на каріматах на землі. Їх було троє, та вони знайшли місце і для мене. І я їм дуже за це вдячна! Якась бабуся принесла всім каструлю супу, пригостили і мене. Я так швидко збиралася, що про ложки, миски та чашки зовсім не виникла думка. Я обрізала нижню частину літрової пластмасової пляшки та використала її як миску та як чашку. У підвалі був кран із водою, світло та теплі труби по стінах. Мене почастували чаєм.

Вбиральні там не було. Вона була на першому поверсі будівлі і лише вдень. Вночі всі використовували цебра. Я навчилася як собака ходити у туалет двічі на добу, іноді рідше.

Перша ніч у підвалі минула під звуки бомбардування та пострілів. Але тепло і з людьми мені було набагато спокійніше, ніж самій.

Загалом за всі ночі я більше 3 годин і не спала. Постійно у напрузі, очікуванні, що доведеться тікати і звідси.

Зі зв'язком були проблеми. Інтернету на другу добу не стало. Для того, щоб зателефонувати або відправити повідомлення, доводилося перебувати на вулиці щонайменше 10-15 хвилин. Під звуки вибухів. Це було страшно.

Мені вдалося збігати в магазин і купити привезений хліб та навіть трохи продуктів. Це було востаннє, коли я ходила до магазину. Вже в другій половині дня почали сильно бомбардувати. Ми 3 дні майже не виходили надвір. Тряслися стіни притулку. Вимкнули опалення. Почали остигати труби. Молилися.

Наступного дня російські окупанти потрапили на водонапірну вежу. Ми набрали у всі доступні ємності води. Води у крані не стало. І цього ж вечора зникла електрика. Ні світла, ні води, ні тепла.

Хтось через кілька днів знайшов генератор і його запускали на 2 години на день, щоби зарядити телефони хоч на 30% кожен. Адже нас приблизно 120 осіб. Активно шукали бензин для нього.

Люди виходили на свій страх та ризик на вулицю готувати їсти на багатті. Гаряча їжа чи чай були для нас манною небесною. Ми молилися перед кожним прийомом їжі, дякували Богу після.

Ми молилися всі постійно. За те, що прокинулися і живі, за те, що ніхто не поранений і дах над головою ще цілий, за кожен прожитий день.

Були й неадекватні люди. Наприклад бабусі під 80, які на весь притулок кричали по телефону, де знаходяться і скільки тут людей. Були й ті, хто не хотів сидіти там увесь час і приходили тільки на нічліг, причому після початку комендантської години, лякаючи всіх грюканням у двері. Не відчинити не можна, шум на всю вулицю. І на жодне зауваження реакції немає. Вони прожили життя, вони знають краще, що робити.

Дитина в нашому притулку мучилася від нічних кошмарів і доводилося мамі її втішати. Душа розривалася, що доводиться їм усе це переживати.

Були випадки, коли росіяни приходили до інших притулків, вимагали відчинити двері. Якщо не відкривали, вони ламали або стріляли в двері. Коли відкривали, було два сценарії: або вони просто дивилися, що наших солдатів немає, або брали кількох  людей у ​​заручники. До нашого підвалу вони дійти не встигли.

Один чоловік переходив від одного під'їзду до іншого і його застрелили. Його труп лежав на тому місці кілька днів. Потім кудись відтягли. Його дружина прийшла потім до сусіднього з нами підвалу.

Наш підвал був найдружнішим і найзгуртованішим. В інших люди були кожен сам за себе.

Снайпери сиділи на будинках. Танки колонами їздили вулицею туди-сюди. Росіяни повністю окупували район. Вони відчували себе дуже спокійними та вільними у своїх діях.

Будинок за 200 метрів від мого пробило снарядом. Квартири з 6 по 9 поверхи вигоріли всередині будинку наскрізь. Людям дивом вдалося врятуватися. В іншому будинку, навпроти мого за 500 метрів, пробили дах і періодично квартири горіли. І допомогти не було кому.

Російські «визволителі» почали мародерствувати, грабували ті 3 магазини та пару кіосків, які були поблизу. Вони потрапили до магазину зі спиртним і вигребли все, що змогли забрати. Тепер магазини не працювали, і хліба більше ніхто не привозив. Згодом місцеве населення пішло розгрібати рештки. Всі ми розуміємо, що це погано, але тут стояло питання виживання. Їжа та вода закінчувалися.

Ми почали використовувати дощову воду та талий сніг.

У підвалі ставало дуже холодно. Люди почали хворіти.

У якийсь із днів мені вдалося в момент тиші збігати додому і взяти продукти, що були. Взяла улюблені  речі, дорогі серцю, відчуваючи, що більше туди не повернуся.

Перша евакуація була з Ірпеня. Нам туди не дістатися. Зелений коридор розстріляли. Загинуло 3 людей. Евакуюватися було небезпечно та страшно.

Мої колеги всіма силами намагалися мене витягнути, обдзвонювали всіх, кого могли знайти. Я так їм вдячна!!

Нам повідомили 9 числа, що розпочалася евакуація з центру Бучі. Туди  треба було добиратися через відкрите поле, яке регулярно обстрілювали. Нам не дістатись. Потім з'явилася інформація, щоб ми висувалися у бік Ірпеня. Ми вирішили ризикнути.

Нас було 20 людей. З них 6 дітей віком від 2 до 6 років, 4 підлітків. Жінки та бабусі. Усі на нервах. Я очолила гурт і йшла попереду всіх із білою футболкою в руках. Домовлялася на постах за перепустку. Знаєте, я вперше зраділа, що не милася 9 днів, що я вся брудна, не приваблива. Тому, що якби вони зважилися згвалтувати, то допомогти ніхто б не зміг, ну а я б не пережила цього жаху. Адже в сусідньому місті були дівчата, яких ґвалтували російські солдати, вижити змогли не всі.

На останньому блок посту росіяни не хотіли пропускати, доки всі не віддадуть телефони. Залишитися без зв'язку було страшно. Адже треба було з кимось із рідних та друзів зв'язатися. У мене виявився телефон компанії із собою. Життя дорожче. Довелося ним  пожертвувати. Другий телефон вдалося сховати. Цей телефон був єдиним на групу.

 У розмові російські окупанти сказали, що самі не раді бути тут. Я відповіла, що нехай здадуться і залишаться живими. Українські солдати полонених не кривдять.

    Один російський солдат хотів прислухатися. А інші два почали говорити, що бачили відео, як російським голови відрізають. Я відповіла, що лише тим, хто не здався. Вони почали стверджувати, що здатися треба не їм, а українським воїнам. Більше я нічого не сказала. Моє завдання було не злити їх ще більше, а провести групу.

На одній нашій вулиці було приблизно 15 російських танків. Вони вибивали паркани в приватних будинках і ставили танки у дворах цих будинків, щоби з вулиці не було видно.

Шлях пішки до місця призначення зайняв 5 км та майже 1,5-2 години. З маленькими дітьми треба було йти повільніше. Нас посадили до автобусів. Буквально через 5 хвилин на наших очах мчить машина на великій швидкості прямо на наш автобус. Вона звернула буквально за 10-15 см від бічної частини, де сиділа саме я. Проїхавши далі, за хвилину вона вибухнула. Я так і не зрозуміла, чи в машині була бомба, чи вона наїхала на міну на посту. Але вибух нас дуже налякав. Діти почали плакати, та й дорослі також.

Ми доїхали до Стоянки о 18:30. Але російські солдати не дотрималися режиму зеленого коридору до 21:00. О 19.00 вони заборонили виїзд. І заборонили вмикати навіть габаритні вогні на автобусах. Нас пересадили в інший автобус та відвезли до найближчого чергового підвалу.

Їхали майже наосліп. Там ми перечекали ніч. О 06:30 нас знову везли до поста. Дорогою всіх чоловіків на кожному посту виводили з автобуса, обшукували. Росіяни навіть вистрілили з автомата у повітря біля них. Якби на посту були чеченці, їх, напевно, розстріляли б. Добре, що цього разу вдалося проїхати до Безпечного міста (місто прибрала, щоб нікого не підставляти). Там зустріли наші воїни, а волонтери налили гарячого чаю та почастували бутербродами. Ми поїли вперше за останні 20 годин.

Далі вже був автобус на вокзал Києва.

Коли я зрозуміла, що нарешті у безпеці, емоції почали виходити. Мене трусило і текли сльози. Я не могла усвідомити, що все, що зі мною сталося, це правда, а не страшний сон.

Побажання «На добраніч» та «Доброго ранку» тепер мають особливий сенс.

Мені писало багато людей і запитували, як я. Дуже їм вдячна. Були й ті, що живуть за кордоном і уточнювали, чи не фейкові фото з України. Довелося все підтвердити, що цей кошмар не вигадка. І жодної визвольної операції немає, вони просто хочуть завоювати наші землі. Вони використовують місцевих жителів як щит. Вони вбивають місцевих мешканців та руйнують їхні будинки. Російські війська ніхто не кликав в Україну. І ми жили без них добре!

Слава Україні! Я вірю в неї!